Святий благовірний князь Феодор, Смоленський і Ярославський, псевдо Чорний, народився в грізну для Русі годину монгольського нашестя, близько 1237 - 1239 року, і був у хрещенні наречений в ім'я святого великомученика Феодора Стратилата, особливо шанованого руськими князями-воїнами. Військовими подвигами призначено було Богом прославитися в Руській землі і святому князеві Феодору. У 1239 році, коли молитвами Пресвятої Богородиці святий воїн-мученик Меркурій (пам'ять 24 листопада) позбавив Смоленськ від Батиєвого полону, отрока Феодора в місті не було: його відвезли і сховали на час війни у безпечному місці. У наступному, 1240 року помер його батько, князь Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава, Смоленського і Київського (+ 1168; пам'ять 14 березня).

Старші брати, спадкоємці, поділили між собою землі батька свого, виділивши молодшому - отрокові Феодору маленький Можайськ. Тут пройшло його дитинство, тут вивчав він Священне Писання, церковну службу і військове мистецтво.

У 1260 році святий князь Феодор одружувався на Марії Василівні, дочці святого благовірного князя Василія Ярославського (+ 1249; пам'ять 3 липня), і став князем Ярославським. У них народився син Михаїл, але незабаром святий Феодор овдовів. Він багато часу проводив у ратних працях і походах, сина його виховувала теща, княгиня Ксенія.

У 1277 році сполучені дружини руських князів, серед яких був святий Феодор, в союзі з татарськими військами, брали участь в поході до Осетинської землі і в узятті "славного граду їх Тетякова". Союзні війська отримали в цій війні повну перемогу. Річ у тому, що з часів святого Олександра Невського (+ 1263; пам'ять 23 листопада) хани Золотої Орди, бачивши незламність духу і військову потужність православної Русі, були вимушені змінити своє відношення до неї, стали привертати руських князів до союзу, звертатися до них за військовою допомогою. Руська Церква промислительно використовувала це зближення для християнської освіти інородців. Вже в 1261 році стараннями святого Олександра Невського і митрополита Кирила III в Сараї, столиці Золотої Орди, була установлена єпархія Руської Православної Церкви. У 1276 році Константинопольський Собор під головуванням патріарха Івана Века (1275 - 1282) відповідав на питання руського Сарайського єпископа Феогноста про порядок хрещення татар і прйняття в православ'я тих, що були серед них монофізитів і несторіан. У ці роки і опинився в Орді святий князь Феодор. Що відрізнився ратними подвигами в осетинському поході, він викликав до себе особливе розташування хана Менгу-Теміра, що шанобливо відносився до Православної Церкви, видав перший ханський ярлик про церковну недоторканність митрополитові Кирилу. У літописі сказано: "А князя Феодора Ростиславовича цар Менгу-Темір і цариця його вельми любяше і на Русь його не хотяше пустити через його мужність ради і красу обличчя його". Три роки пробув святий Феодор в Орді. Нарешті, "цар відпустив його з великою честю", і князь прибув до Ярославля. До цього часу дружина його, Марія, вже померла, в місті правила княгиня Ксенія з внуком Михаїлом. Ярославці не прийняли князя, що повернувся з Орди: "не пріяша його в град, але рекоша йому: "Цей град княгині Ксенії і є у нас князь Михаїл"".

Святий Феодор повинен був повернутися до Орди. Цариця, дружина хана Менгу-Теміра, "його любяше зело і хотяше за нього дщерь свою дати". Такий шлюб мав би для Русі велике значення. Хан довго не погоджувався на нього, рахуючи російських князів своїми "улусниками" (тобто васалами, підданими). Видати дочку за руського князя, означало визнати за ним рівну гідність.  І ще важливіше: це означало для хана визнати перевагу Православ'я, тому що раніше вінчання потрібно було, щоб татарська царівна прийняла святе Хрещення. Хан пішов на це, дуже важливий для нього був союз з Руссю: "і царівну повелів за князя Феодора дати, і повелів її раніше хрестити, а православної віри не повелів поганити". Так одружувався святий Феодор на дочці могутнього хана, нареченою в хрещенні Ганною. "Цар же його вельми шанував і повелів йому сідати напроти себе, побудував йому палац, дав князів і боярів для прислуговування".

Там, в Орді, і народилися у святого Феодора Чорного його сини - святий благовірний князь Давид (+ 1321) і святий благовірний князь Костянтин. Величезний вплив, який святий Федір набув в Орді, він використовував на славу Руської землі і Руської Церкви. Православ'я все більш зміцнювалося серед татар, ординці засвоювали руські звичаї, вдачі і благочестя. Руські купці, архітектори, майстри несли руську культуру на береги Дону, Волги, Уралу і далі до самої Монголії. До цих пір археологи знаходять православні ікони, хрести, лампади по всій території колишньої Золотої Орди, що увійшла до складу Росії. Так починався великий місіонерський рух Руської Церкви на схід, освіта світлом Євангельської істини всіх племен до Великого океану.

Руські православні князі і їх дружинники, беручи участь, як союзники, в монгольських походах, дізнавалися і освоювали безкрайні простори Азії, Сибіру і Далекого Сходу. У 1330 році, всього через тридцять років після смерті святого Феодора Чорного, китайський літопис напише про руських дружин в Пекіні.

Святий Феодор жив в Сараї до 1290 року, коли "прийшла йому звістка з Русі, від граду Ярославля, що його син перший, князь Михайло помер". Давши князеві багаті дари і велику дружину, хан відпустив його на Русь. Знову ставши князем в Ярославлі, святий Феодор почав ревно піклуватися про посилення і благоустрій свого міста і князівства. Особливу любов проявляв він до обителі Преображення Господнього. Слава його гриміла по всій Русі, всі князі шукали з ним дружби і союзу. Але він більше всіх любив сина святого Олександра Невського, Андрія Олександровича, підтримував його у всіх починах, коли той був великим князем Володимирським, ходив з ним у походи, ділив радість перемог і гіркоту поразок. У 1296 році трохи вибухнула кровопролитна братовбивча війна між двома групами князів: на одній стороні були святими Феодор і великий князь Андрій, на іншій - святий Михаїл Тверський (+ 1318; пам'ять 22 листопада) і святий Даниїл Московський (+ 1303; пам'ять 4 березня). Але кровопролиття при Божій допомозі вдалося запобігти. На Володимирському з'їзді князів (1296 р.) єпископ Володимирський Симеон і єпископ Сарайський Ізмаїл зуміли внести мир в обидві сторони. Сам факт участі в з'їзді святого князя Феодора і сарайського Владики Ізмаїла говорить про те, що перший спожив усі свої дипломатичні дарування і вплив в Орді, щоб сприяти установленню миру в Руській землі.

Не поривали зв'язки святого Феодора Чорного і з його батьківщиною - Смоленськом, хоча княжити йому там було непросто. Так, в 1297 році святий Феодор ходив походом до Смоленська відновити свої законні права на Смоленське княження, захоплене його племінником. Але узяти місто і стати знову Смоленським князем йому на цей раз не довелося.

Незабаром після того походу святий князь-воїн занедужав. 18 вересня 1299 року угодник Божий повелів перенести його в Спасо-Преображенський монастир і прийняв чернечий постриг.

Наприкінці обряду святий Феодор попросив перервати священнодіяння. Згідно благословення ігумена, у світлі волі вмираючого, князя винесли на монастирський двір, куди зійшлася вже безліч ярославців. "І сповідався князь перед усім народом, якщо погрішив перед ким або ненависть тримав на кого. І хто перед ним погрішив і ворогував на нього - всіх благословив і пробачив і у всьому провину на себе прийняв перед Богом і людьми". Лише після цього зважився покірливий воїн завершити свій незвичайний і многотрудний життєвий шлях прийняття ангельського образу.

Всю ніч ігумен і братія молилися над святим князем. У другій годині ночі почали дзвонити до утрені. Укріплений Святими Тайнами Христовими, святий Феодор безмовно лежав на своєму чернечому ложі. Коли ж ченці почали третю "Славу" Псалтиря, він осяяв себе хресним знаменням і віддав душу Господу. Вид його в труні був незвичайний: "Дивно було бачити блаженного, на одрі лежачого не як померши, але як живого. Світилося обличчя його, немов сонячним промінням, чесною сивиною прикрашене, показуючи душевну його чистоту і незлобливе серце".

Після нього в Ярославлі правив його син - святий Давид (+ 1321). Другий з його молодших синів, святий Костянтин, мабуть, спочив раніше. Церковне шанування святого князя Феодора в Ярославській землі почалося незабаром після його смерті. У 1322 - 1327 роках за благословенням і замовленням єпископа Ростовського Прохора в пам'ять шанованого Владикою святого Феодора було написано і прикрашено мініатюрами знамените Феодоровське Євангеліє. Єпископ Прохор був раніше ігуменом Спасо-Преображенського монастиря в Ярославлі. Ймовірно, він особисто знав святого князя, міг бути очевидцем його постригу і всенародного покаяння. Історики думають, що кращі мініатюри, ушиті в цей дорогоцінний рукопис, належали ранішому Євангелію, власником якого був сам святий Феодор Чорний і яке він привіз з собою до Ярославля як благословення з рідного Смоленська.

5 березня 1463 року були знайдені в Ярославлі мощі святого князя Феодора і синів його, Давида і Костянтина. Літописець, очевидець події, записав під цим роком: "В граді Ярославлі в монастирі Святого Спаса лежали три князі великі, князь Феодор Ростиславович та діти його Давид і Костянтин, поверх землі лежали. Сам же великий князь Феодор був великий нв зріст чоловік, а сини Давид і Костянтин, під пазухами лежали, бо були меншими від нього на зріст. Лежали ж вони в єдиній труні". Ця риса фізичної зовнішності святого князя так відобразилася в сприйнятті очевидців і сучасників віднайдення його мощів, що запис про це увійшов до Проповідницького житія князя Феодора і в Іконописні оригінали.

Житіє святого князя Феодора Чорного було написано незабаром після отримання мощів ієромонахом Ярославського Спаського монастиря Антонієм, за благословенням митрополита Московського і всієї Русі Филипа I. Інша редакція Житія була написана Андрієм Юр'ївим в Кирило-Білозерському монастирі. Третє, найбільш детальне Житіє святого Феодора увійшло до "Книги статечного царського родоводу", складеної при царі Івані Гозному і митрополитові Макарії. Руський народ склав про святого князя Феодора духовні пісні, які впродовж сторіч виспівували "манрівники каліки". У них прославляється благочестя і правосуддя, милосердя і добродійність святого, його турбота про будівництво і прикрасу храмів (див.: Митрополит Ярославський і Ростовський Іван (Вендланд). Князь Феодор Чорний. - "Богословські праці", сб. XI, М., 1973„ з. 55 - 77). Складність історичної долі, суворість епохи, незліченна безліч ворогів - не особистих, але ворогів Русі і Церкви, - тільки яскравіше підкреслюють для нас велич подвигу святих творців Руси-України.