Преподобний Адріан Пошехонський, Ярославський народився в Ростові Великому на початку XVI сторіччя від благочестивих батьків Григорія і Ірини. Чернечий постриг преподобний Адріан прийняв в обителі святого Корнилія Комельського (пам'ять 19 травня). Серед зібраної преподобним Корнилієм братії було немало будівельників і іконописців, так що храми обителі творилися і прикрашалися працями і мистецтвом самих ченців. Майстерним іконописцем був і преподобний Адріан і своїм даруванням також сприяв прикрасі монастиря. Останніми роками життя преподобного Корнилія на ту місцевість, де знаходився монастир, зробили хижацький набіг казанські татари. Святий наставник відвів усю братію до річки Ухтоми. Проте татари не чіпали монастиря, злякані видінням безлічі воїнів, що охороняли його, і незабаром віддалилися з Вологодської області. Преподобний Корнилій повернувся з братією до монастиря і в ньому помер 19 травня 1537 року. Через три роки після смерті святого Корнилія преподобний Адріан, що був тоді в сані ієродиякона, сильно забажав піти до пустинного місця і заснувати монастир на честь Пресвятої Богородиці. Господь допоміг преподобному здійснити його намір. У Корніліївський монастир прийшов нікому невідомий старець-черноризець побожний на вигляд. Зустрівши старця в храмі, преподобний Адріан запитав, яке його ім'я, але старець не відповів. Коли преподобний запросив його до себе в келію і попросив сказати що-небудь на користь душевну, старець відповів, що може вказати преподобному пустелю, де він зможе збудувати храм і монастир в ім'я Пречистої Богородиці.

Преподобний Адріан негайно вирушив до настоятеля - ігумена Лаврентія і став просити благословення на пустинну безмовність. Пам'ятаючи заповідь преподобного Корнилія, що повелів відпускати з обителі ченців, що побажали віддалитися до пустелі, ігумен Лаврентій не став утримувати преподобного Адріана і дав йому своє благословення, а також відпустив з ним і його послушника - старця Леоніда. Помолившись біля гробу святого Корнилія, преподобний Адріан і старець Леонід вирушили в дорогу, ведені таємничим черноризцем.

Преподобний Адріан ніс з собою написану ним ікону Успення Божої Матері. 13 вересня 1540 року, під свято Воздвиження Хреста Господнього, преподобний Адріан і старець Леонід прибули в дикий ліс Пошехонця, що знаходився між селищами Белті, Патравеликим, Шельшедольським і Ухорським, і зупинилися на березі ріки Вотхи. І старець, що туди провадив їх, раптом став невидимим.

Здивовані подорожні почали співати канон і Службу святу, зі сльозами вдячності Богові. І як передвістя майбутньої славної обителі - місця прославляння Божого - по всіх навколишніх селищах рознісся передзвін. Три роки прожили преподобний Адріан і старець Леонід в пустинній самоті, терплячи потребу, долаючи спокуси від диявола і ганьби від злих людей, а потім приступили до здійснення заповітного наміру. Вибравши слушний час, подвижники вирушили до Москви до митрополита Макарія виклопотати благословення на встановлення в стороні Пошехонській, на річці Вотхі, обителі і храму на честь Успення Божої Матері.

Святитель Макарій благословив подвижників влаштувати монастир, вручив їм храмозданну грамоту, а ієродиякона Адріана висвятив в пресвітера і звів в сан ігумена. У ставленицькій грамоті, виданій преподобному Адріану, святитель повелів "священноїнокам, дияконам, ченцям і простим людем слухати його і у всьому покорятися, як пастиреві і вчителеві". У Москві пустинники пошехонці знайшли і щедрих благодійників, які, бачивши відвагу старців, подали рясні пожертвування на спорудження храму. Повернувшись в свою пустелю 31 травня 1543 року, святий ігумен Адріан заклав церкву з трапезною на честь Успення Пресвятої Богородиці. Прикрасивши і освятивши нову церкву, преподобний Адріан приступив до розбудови обителі.

У монастирі був введений строгий статут преподобного Корнилія. Не маючи нічого свого, задовольняючись у всім малим, велику частину часу ченці присвячували молитві, церковній і келійній, немало часу приділялося і на читання Священного Писання. Причому читання це здійснювалося "не чучно, не красномовно, але покірливим голосом і лагідним; один читає, а інший міркує над прочитаним", читали також і наодинці. Преподобний Адріан, окрім праць настоятельських, займався і писанням ікон, а коли свята душа його бажала повної безмовності, він віддалявся для молитви в гущавину лісу, у влаштовану ним келію з каплицею, неподалік від обителі. Через шість років після засування обителі мирно спочив перед Господом старець Леонід, і преподобний Адріан з братією з почестю поховали його. Братія на той час примножилася. Ченці побудували три келії для проживання і четверту для приготування їжі і випікання хліба. Святий Адріан почав роздумувати над зведенням великого кам'яного храму і зібрав для цього значну суму грошей. Але через рік після упокоєння старця Леоніда, в 1550 році, у часі Великого посту, в ніч з 5 на 6 березня, в день вшанування 42-х Аморейських мучеників, до монастиря увірвалися озброєні грабіжники і після катувань задушили преподобного Адріана.

Святі мощі преподобномученика були відкриті 17 грудня 1626 року, урочисто перенесені до монастирського храму і покладені у відкриту раку, напроти правого кліросу. Біля гробу преподобного Адріана здійснилося безліч зцілень.