Преподобний Симеон Новий Богослов народився у 946 році в місті Галаті (Пафлагонія) і отримав у Константинополі грунтовну світську освіту. Батько готував його до придворної кар'єри, і деякий час юнак займав високе положення при імператорському дворі. Але досягнувши 25 років, він відчув потяг до чернечого життя, втік з дому і пішов до Студійського монастиря, де проходив послух під керівництвом знаменитого в той час старця Симеона Благоговійного. Основним подвигом преподобного стала невпинна Ісусова молитва в її короткому вигляді: "Господи, помилуй!" Для більшої молитовної зосередженості він постійно шукав усамітнення, навіть на літургії стояв окремо від братії, часто залишався один на ніч в церкві; щоб привикнути до пам'ятання про смерть, проводив ночі на кладовищі. Плодом його старанності були особливі стани захоплення: у ці години Дух Святий у вигляді світлої хмари сходив на нього і ховав від його очей все навколишнє. З часом він досяг постійної високої духовної просвітленості, що особливо виявлялося, коли він служив Літургію.

Приблизно в 980 році преподобний Симеон був поставлений ігуменом монастиря святого Маманта і пробув у цьому сані 25 років. Він упорядкував запущене господарство обителі та впорядкував в ній храм.

Доброта поєднувалась у преподобного Симеона зі строгістю і неухильним дотриманням Євангельських заповідей. Так, наприклад, коли його улюблений учень Арсеній перебив ворон, які поклювали розмочений хліб, ігумен змусив його нанизати мертвих птахів на мотузку, надіти це "намисто" на шию і стояти на дворі. У монастирі святого Маманта замолював гріх якийсь єпископ з Риму, що ненавмисно вбив юного племінника, і преподобний Симеон незмінно виявляв до нього доброту й увагу.

Строга чернеча дисципліна, яку весь час насаджував Преподобний, призвела до сильного невдоволення серед монастирської братії. Одного разу після літургії особливо роздратовані з братів накинулися на нього і ледь не вбили. Коли ж Константинопольський Патріарх вигнав їх з монастиря і хотів передати міській владі, Преподобний вимолив для них прощення і допомагав їм у житті в миру.

Близько 1005 преподобний Симеон передав ігуменство Арсенію, а сам оселився при монастирі на спокої. Там він створив свої Богословські праці, уривки з яких увійшли в 5-й том "Добротолюбіє". Головна тема його творіння - сокровенне вдосконалення у Христі. Преподобний Симеон вчить внутрішньої боротьби, способи духовного вдосконалення, боротьби проти пристрастей та гріховних помислів. Він написав повчання для ченців, "Діяльні Богословські розділи", "Слово про три способи молитви", "Слово про віру". Крім того, преподобний Симеон був видатним церковним поетом. Йому належать "Гімни Божественної любові" - близько 70 поем, повних глибоких молитовних роздумів.

Вчення преподобного Симеона про нову людину, про "обожнення плоті", яким він хотів замінити вчення про "умертвіння плоті" (за що його і назвали Новим Богословом), важко сприймалося сучасниками. Багато його повчаннь звучали для них незрозумілими і чужими. Це призвело до конфлікту з вищим духовенством константинопольським, і преподобний Симеон був вигнаний. Він пішов на берег Босфору і заснував там обитель святої Марини.

Святий мирно спочив у Бозі у 1021 році. Ще за життя здобув він дар чудотворення. Численні чудеса були явлені і після його смерті, одне з них - чудове набуття його образу. Житіє його написано келійником і учнем, преподобним Микитою Стифатом.