Святитель Никифор Сповідник, патріарх Константинопольський, народився в Константинополі в другій половині VIII століття. Глибока віра і готовність до подвигу сповідництва були закладені в ньому його батьками, Феодором і Євдокією. Вони дали синові належне християнське виховання, підкріплене прикладом їх власного життя. Батько його постраждав як сповідник Православ'я від імператора-іконоборця Костянтина Копроніма (740 - 775). Мати, що поділяла всі випробування свого чоловіка, пішла за ним у вигнання, а після його смерті повернулася до Константинополя і закінчила життя у чернецтві. Святий Никифор отримав гарну світську освіту, але найбільше вивчав Святе Письмо і читав духовні книги.

У часі  царювання Лева IV (775 - 780) святий Никифор отримав звання царського радника. Перебуваючи при царському дворі, він продовжував вести строге, добродійне життя, твердо зберігав чистоту Православної віри і ревно захищав шанування святих ікон. Після смерті Лева IV, за царювання Костянтина VI (780 - 797) і його матері святої Ірини, в 787 році в Нікеї був скликаний VII Вселенський Собор, що засудив іконоборчу єресь. Глибоко знаючи Святе Письмо, святий Никифор від імені імператора виступив на Соборі на захист Православ'я, ніж надав велику допомогу святим отцям Собору.

Зішестя в пекло

Після Собору святитель Никифор кілька років залишався при дворі, але сповнене суєти життя все більш і більш обтяжувало святого. Він залишив службу й оселився на самоті, біля Босфору, проводячи життя в наукових працях, мовчки в пості та молитві. Святий Никифор збудував церкву, заснував монастир і вів суворе чернечих життя ще до прийняття чернечого постригу.

У часі царювання імператора Никифора I (802 - 811), після кончини святого Патріарха Тарасія (784 - 806), святий Никифор був вибраний на його місце, прийняв чернечий постриг і священичий сан і був зведений на патріарший престол 12 квітня 806 року, в день святої Великодня.

Святитель Герман, патріарх Константинопольський

При імператорі Левові V Вірменину (813 - 820), палкому прихильнику іконоборчої єресі, для Церкви знову розпочався період смут і гонінь. Імператор не міг відразу почати відкрите гоніння на Православ'я, оскільки іконоборство було засуджено VII Вселенським Собором. Святий Патріарх продовжував служити у Великій церкві, сміливо переконуючи народ зберігати Православну віру, і проводив послідовну і неослабну боротьбу з єрессю. Імператор почав викликати із заслання єпископів і кліриків, відлучених від Церкви VII Вселенським Собором. Зібравши з них єретичний собор, імператор зажадав, щоб Патріарх з'явився для дебатів про віру. Патріарх відмовився міркувати про віру з єретиками, так як вчення іконоборців вже було анафематствувано VII Вселенським Собором. Він усіляко намагався напоумити імператора і його оточення, безбоязно роз'яснював народу вчення про шанування святих ікон, написав умовляння до імператриці і градоначальника Євтіхіана, найближчого до імператора вельможі, приєднавши наприкінці пророче слово про швидку загибель єретиків від "караючої руки Господа". Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого Патріарха Никифора і його попередників - блаженноспочилих Патріархів Тарасія і Германа. Святий Никифор був засланий спочатку до монастиря в Хрисопіль, а потім - на острів Проконніс в Мармуровому морі. Після 13 років поневірянь та утисків 2 червня 828 року святий Патріарх Никифор помер у вигнанні.

13 березня 847 року нетлінні мощі святого Патріарха Никифора, що пролежали в землі 19 років, з торжеством були перенесені до Константинополя в соборну церкву Святої Софії.

Святитель Никифор був видатним церковним діячем свого часу, "окрасою століття і кафедри" і, багато послуживши Церкви, залишив велике духовна спадщина - численні праці історичного, догматичного і канонічного змісту.