Преподобний Іларіон Новий, ігумен Пелікітський, з юності присвятив себе служінню Богові й багато років провів у затворі. За непорочність і святість життя він спочатку удостоївся сану пресвітера, а потім був поставлений ігуменом Пелікітського монастиря (поблизу протоки Дарданелли). Преподобний Іларіон сподобився від Господа дару прозорливості і чудотворення. Благодатною силою молитви він зводить дощ під час посухи, подібно до пророка Єлисея поділяв води річки, відганяв від полів шкідливих тварин, наповнював рибою мережі рибалок при невдалому лові і здійснював багато інших чудес. Крім того, він прославився даром зцілення хворих і вигнання бісів. Преподобний постраждав у 754 році, коли у Великий четвер воєначальник Лаханодракон, переслідуючи іконошанувальників, несподівано напав на Пелікітський монастир, зухвало увірвався до церкви під час Божественної літургії, перервав службу і кинув на землю Святі Дари. Сорок два іноки були схоплені, закуті в ланцюзі, відіслані до Ефеської області і вбиті. Насельникам, що залишилися були нанесені тяжкі каліцтва, їх били, обпаляли бороди вогнем, особи мазали смолою, деяким сповідникам відрізали носи. Під час цього гоніння мученицьки помер за вшанування ікон преподобний Іларіон. 

Преподобний Іларіон залишив духовні твори, в яких містяться глибокоморальні настанови про духовне подвижництво. З працями преподобного Іларіона був добре знайомий преподобний Йосип Волоцький (пам'ять 9 вересня та 18 жовтня), у богословських творах якого також розкривається значення чернечого подвигу.