Рідні брати Кирило і Мефодій походили з благочестивої родини, що жила в грецькому місті Солуні (в Македонії). Вони були дітьми одного воєводи, родом болгарського слов'янина. Святий Мефодій був старшим із семи братів, святий Костянтин (Кирило - його чернече ім'я) - наймолодшим.  

Святий Мефодій спочатку служив, як і батько його, у військовому званні. Цар, дізнавшись про нього, як про доброго воїна, поставив його воєводою в одне слов'янське князівство Славін, що під грецької державою. Це сталося за особливим розсудом Божим і для того, щоб Мефодій міг краще навчитися слов'янської мови, як майбутній згодом духовний вчитель і пастир слов'ян. Пробувши в чині воєводи близько 10 років і пізнавши суєтність життя, Мефодій почав міркувати про зречення від усього земного і спрямовувати свої думки до Небесного. Залишивши воєводство і всі втіхи світу, він пішов у ченці на гору Олімп.

А брат його святий Костянтин з юності своїй показав блискучі успіхи як у світському, так і в релігійно-моральному освіті. Він вчився разом з малолітнім імператором Михаїлом у найкращих вчителів Константинополя, у тому числі в Фотія, майбутнього патріарха Константинопольського. Отримавши блискучу освіту, він досконало осягнув всі науки свого часу і багато мов, особливо ретельно вивчав він твори святителя Григорія Богослова, за що отримав прізвисько Філософа (мудрого). Після закінчення навчання святий Костянтин прийняв сан ієрея і був призначений хранителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії. Але, нехтуючи всіма вигодами свого положення, і віддалився в один з монастирів біля Чорного моря. Майже насильно його було повернуто до Константинополя і призначено вчителем філософії у вищій Константинопольській школі. Мудрість і сила віри ще зовсім молодого Костянтина були настільки великі, що йому вдалося перемогти в дебатах вождя єретиків-іконоборців Анінія.

Потім Кирило відбув до свого брата Мефодія і кілька років розділяв з ним чернечі подвиги в монастирі на Олімпі, де вперше став займатися вивченням слов'янської мови. У обителях, зведених на горі, було багато ченців-слов'ян з різних сусідніх країн, тому Костянтин міг мати тут для себе постійну практику, що для нього було вкрай важливо, так як він, майже з дитинства, весь час проводив у грецькому середовищі. Незабаром імператор викликав обох святих братів з монастиря і відправив їх до хазарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на якийсь час у місті Корсунь, готуючись до проповіді.

Тут святі брати і дізналися, що мощі священномученика Климента, папи Римського, знаходяться в морі, і чудесним чином знайшли їх.

Там, у Корсуні, святий Костянтин знайшов Євангеліє і Псалтир, написані "руськими літерами», і людину, що говорить руською мовою, та почав навчатися в цієї людини читати й говорити на його мові. Після цього святі брати відбули до хазарів, де здобули перемогу в дебатах з юдеями й мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення.

Незабаром прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава, утискованого німецькими єпископами, з проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати рідною для слов'ян мовою. Імператор покликав святого Костянтина і сказав йому: «Необхідно тобі йти туди, бо краще за тебе ніхто цього не виконає». Святий Костянтин з постом і молитвою взявся до нового подвигу. За допомогою свого брата святого Мефодія й учнів Горазда, Климента, Сави, Наума й Ангеляра він склав слов'янську абетку й переклав на слов'янську мову книги, без яких не могло відбуватися Богослужіння: Євангеліє, Псалтир та вибрані служби. Деякі літописці повідомляють, що перші слова, написані слов'янською мовою, були слова апостола Євангеліста Івана: «Спочатку бі (було) Слово, і Слово бі у Бога, і Бог бі Слово». Це було в 863 році.

Після завершення перекладу святі брати вирушили до Моравії, де були прийняті з великою честю і стали вивчати Богослужіння слов'янською мовою. Це викликало злість німецьких єпископів, що служили в моравських церквах Богослужіння латинською мовою, і вони повстали проти святих братів і подали скаргу до Риму. У 867 році святі Мефодій і Костянтин були викликані папою Миколою I до Риму на суд для вирішення цього питання. Узявши з собою мощі святого Климента, папи Римського, святі Костянтин і Мефодій вирушили до Риму. Коли вони прибули до Риму, Миколи I вже не було в живих; його наступник Адріан II, дізнавшись, що вони несуть з собою мощі святителя Климента, зустрів їх урочисто за містом. Папа Римський затвердив Богослужіння слов'янською мовою, а перекладені братами книги наказав покласти в римських церквах і правити літургію слов'янською мовою.

Перебуваючи в Римі, святий Костянтин, у чудесному видінні сповіщений Господом про наближення кончини, прийняв схиму з іменем Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Перед смертю він говорив братові: «Ми з тобою як дружня пара волів вели одну борозну; я знемігся, але ти не подумай залишити праці вчительства і знову піти на свою гору». Папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них стали відбуватися дива.

Після упокоєння святого Кирила папа, відповідно до прохання слов'янського князя Коцела, послав святого Мефодія до Панонії, рукоположивши його в архієпископа Моравії і Панонії, на стародавній престол святого апостола Антродина. При цьому Мефодію чимало доводилося переносити неприємностей від інославних місіонерів, але він продовжував євангельську проповідь серед слов'ян і хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу (пам'ять 16 вересня), а також одного з польських князів.

В останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав на слов'янську мову весь Старий Завіт, крім книг Макавеїв, а також Номоканону (Правила святих отців) і книги (Патерик).

Святитель пророчив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було скоєно на трьох мовах - слов'янській, грецькій і латинській; він був похований в соборній церкві Велеграда - столиці Моравії.

До лику святих рівноапостольні Кирило і Мефодій зараховані в давнину. У Руській Православній Церкві пам'ять рівноапостольних просвітителів слов'ян вшановується з XI століття. Найдавніші служби святим, що дійшли до нашого часу, відносяться до XIII століття.

Урочисте святкування пам'яті святих Першоучителів рівноапостольних Кирила і Мефодія було встановлено в Руській Церкві в 1863 році.

В іконописному оригіналі від 11 травня сказано: «Преподобних отців наших Мефодія і Костянтина, нареченого Кирила, єпископів Моравських, вчителів слов'янських. Мефодій - подобою старий, волосся сиве, борода немов як у Власія, ризи святительські і омофор, в руках Євангеліє. Костянтин - ризи преподобницькі і в схимі, в руках книга, а в ній написана руська абетка А, Б, В, Г, Д та інші слова (літери) усе по порядку ...».

Указом Святійшого Синоду (1885 року) святкування пам'яті слов'янських вчителів віднесено до середніх церковних свят. Тим самим указом визначено: у молитвах на літії, після Євангелії на утрені перед каноном, на відпусті, а так само в усіх молитвах, в яких згадуються вселенські святителі Руської Церкви, поминати після імені святителя Миколая архієпископа Мирлікійського чудотворця, імена: з поміж святих отців наших Мефодія і Кирила, учителів слов'янських.

Для православної України святкування святителям і  першоучителям має особливе значення: «Завдяки їм було розпочато звершувати Божественну Літургію на колись зрозумілій слов'янській мові і все церковне служіння довершувати, з якого немов з невичерпного джерела води течуть до життя вічного дарованого».