Коли ж у Єрусалим прийшли, усі місця святі вірою і любов'ю обійшли і на них Богові, що над усім є, поклонилися. Відкрили себе єпископові града того, на ім'я Максимін, і просили його, щоб охрестив їх у Йордані. Єпископ же, бачивши їх сповненими віри, зробив за проханням їхнім. Узявши клир свій, пішов із Василієм і Євнулом до Йордану. Було ж так: коли стали на березі, впав Василій на землю, зі сльозами і зойком помолився до Бога, щоб було якесь віри його знамення. Трепетний-бо, вставши, скинув ризи свої, з ними ж і старого склав чоловіка й увійшов у воду, молячись. Коли ж приступив святитель хрестити його, тут блискавка вогненна на них зійшла і Голуб, з блискавки тої вийшовши, зійшов у Йордан і, сколотивши воду, злетів на небо. Ті, що стояли на березі, бачили те, затрепетали й прославили Бога. Коли ж був Василій хрещений, вийшов із води, його ж любові до Бога дивувався єпископ, у Христового Воскресення одяг одягнув його і молився. Хрестив же і Євнула. і помазав їх миром, і причастив Божественних дарів. Коли ж повернулися у святий град, перебули в ньому рік один. Після цього пішли в Антіохію[7], де ж Мелетій, архиєпископ. в диякони Василія поставив, і там притч слова витлумачив. Не за багато часу з Євнулом на батьківщину свою Кападокію відійшов і коли до граду Кесарії наближався, відкрито ж було у нічному видінні архиєпископові кесарійському Ліонію про їхній прихід і що Василій має бути в час свій архиєпископом града того. Зранку-бо прикликав архиєпископ архидияко-на свого і декого з чесних клириків, послав їх до східних воріт града, звелівши їм, щоб вони зустріли двох подорожніх і привели їх до нього з честю. Коли ж вони пішли і зустріли Василія з Євнулом, що в град входили, взяли їх до архиєпископа. Він же, побачивши їх, здивувався: таких-бо бачив у видінні - і прославив Бога. Спитав же їх архиєпископ, звідки йдуть і як називаються, і, довідавшись їхні імена, звелів відвести їх до трапези і пригостити. Сам же, скликавши клир свій і з града мужів знаменитіших, розповів їм усе, що було сповіщено йому про Василія у видінні від Бога. Клир же єдиним голосом промовив: "Тому що за сповнене чеснот життя твоє показав тобі Бог спадкоємця престолу твого, чини-бо з ним, як же хочеш. Справді-бо достойний є той чоловік, якого знак Божий відкриває". Прикликав же архиєпископ Василія і Євнула і почав змагатися з ними з Писання, хотівши довідатися про розум їхній. І довідавшись, здивувався глибині їхньої премудрости. І, затримавши їх у себе, вшанував достойно. Коли ж перебував Василій у Кесарії, провадив таке життя, яке перед тим у багатьох преподобних бачив, коли обходив Єгипет, Палестину, Сирію ж і Месопотамію, приглядаючись у тих краях до Отців подвиж-них. І наслідував їх образом і життям, инокуючи добре, і був поставлений архиєпископом Кесарійським Єрмогеном, що був по Леонтієві, пресвітером, і наставником був в Ке-сарії ченцям. Коли переставився ж і Єрмоген-архиєпископ, шукали на престол Василія святого як достойного і Богом передзнаменованого, але той, втікаючи від почестей, сховався. І возведений був на архиєпископію Євсевій, муж добрих звичаїв насправді, але мало вчений і в книжній премудрості недосвідчений. Він бачив, що Василія всі вельми шанують і хвалять як премудрого філософа і життям святого, почала його, як людину немічну, заздрість перемагати, і недоброзичливий до Василія був. Це зрозумівши, Василій святий, не хотівши бути причиною заздрости, відійшов у пустелю, в Понт, куди і друга свого, святого Григорія Назіянзина, з любов'ю листами кликав. Там з ним багато ченців зібралося, устави чернечого життя, Духом Святим навчені, написали й ангельське на землі життя провадили. Помагала ж у такому їхньому житті і блаженна Емілія, мати Василія, яка недалеко від них по той бік ріки у селі[8] перебувала і про їжу для них думала - вона була вдовою і всі старання мала, щоб угодити Богові. Коли час покликав, виведені були обидва, Василій і Григорій, із пустелі, переконані потребою Церкви святої, яку єретики тоді бентежили. Григорія-бо на допомогу благочестивим батько його, Григорій, взяв до себе в Назіянз-град: сам він старий був і не міг вже сильно з вовками боротися. Василія ж Євсевій, архиєпископ Кесарійський, листом своїм з ним примирившись, впросив, щоб повернувся до нього й допоміг Церкві, побореній аріянами. Таку-бо Василій блаженний нужду Церкви святої бачивши й воліючи спільну потребу і користь понад пустельне життя, покинув усамітнення і прийшов у Кесарію, де ж багато потрудився, і словами, і писаннями очищаючи правовір'я від єресі. Тоді архиєпископ Євсевій переставився, на руках Василієвих передавши дух свій Богові, а після нього, дією Святого Духа, Василій Великий, хоч не хотів, на престол возведений і освячений був багатьма єпископами, серед них же був і старий Григорій, батько Назіянзинів, він, хоч немічний був і перетруджений старістю, звелів допровадити себе в Кесарію, аби переконати Василія на архиєпископство, щоб аріяни когось зі своїх не возвели на престол той. И управляв Василій добре Христовою Церквою. Брата ж свого по плоті Петра в пресвітери освятив, щоб помагав йому в церковних справах. Потім же єпископом Севастії, града, його поставив. У той же час і мати їхня, блаженна Емілія, до Господа відійшла, років більше дев'яноста проживши, що мала і другого сина, Григорія, єпископа Ниського, і того, що ми згадували, Петра, доньку ж Мокрину, дівчину первородну, й инших дітей, у великих чеснотах вихованих.

За якийсь час блаженний Василій просив у Бога, щоб подалася йому благодать премудрости і розуму, аби своїми власними словами могти відправляти Безкровну Службу і щоб зійшов на нього Дух Святий[9]. По шести ж днях став наче сам не в собі, у день сьомий зійшов на нього Дух Святий, і почав літургісати і здійснював щодня Безкровні Жертви. Коли минув якийсь час, з вірою і молитвою великою почав писати своєю рукою святі служби таїнства. У ту ніч явився йому Господь у видінні з апостолами, чинячи передпокладен-ня хліба і чаші на святому жертовнику. І, підбадьоривши Василія, сказав йому: "За твоїм проханням, хай сповняться уста твої похвали, щоб своїми власними словами приніс Безкровну Службу". Він же стояв трепетний, не міг поглянути очима на пресвітле Господнє явлення. Після видіння ж того пішов у святилище і, до святого вівтаря приступивши, почав говорити, разом ж і писати грецькою на хартії таке: "Хай сповняться уста мої хваління, щоб заспівати славу Твою, Господи, Боже наш, що створив нас і привів у життя це". Та инші молитви Святої літургії. Після закінчення молитви підняв хліб, молячись ревно і кажучи: "Почуй, Господи Ісусе Христе, Боже наш, від святого мешкання Твого і від престолу слави Царства Твого і прийди, щоб освятити нас, вгорі з Отцем сидячи, і тут з нами невидимо перебувай. Сподоби державною Рукою преподати нам і через нас всім людям Святеє Святих". Коли святитель це відправляв, Євнул із найпершими клириками бачили Світло небесне, що осявало вівтар і святителя, і мужів якихось пресвітлих, що були в білих ризах й оточували великого того архиєрея. Те бачивши, налякані були вельми і впали на лиця свої, проливаючи сльози і славлячи Бога.

У той час Василій Великий, прикликавши золотаря, звелів із чистого золота зробити голуба на зразок того голуба, що явився над Йорданом, для збереження Чесних Дарів і влаштував його над святою трапезою.

Одного разу, коли святий відправляв Божественну Службу, жидовин один, замість християнина, хотівши довідатися про Святі Таїнства, приєднався до вірних й увійшов до церкви. І бачив святого Василія, що мав на руках своїх немовля, і роздрібнював. Коли вірні причащалися з рук святого, прийшов і єврей, і подав святитель йому, як і иншим християнам, святих дарів частку. Коли її прийняв жидовин в руку[10], бачив, що справжня була плоть. Після цього, до чаші приступивши, бачив, що справжня в ній кров була. Зберіг-бо залишки Святого Причастя і, прийшовши додому, показав їх жінці своїй і сказав їй про все, що бачив очима, й увірував, що воістину страшне і преславне є християнське таїнство. Зранку пішов до блаженного Василія, просячи його, щоб подав йому Святе хрещення. Василій же, Богові вдячність віддавши, не відкладаючи, охрестив жидовина зі всім домом його.

Якось ішов кудись святий, і жінка одна убога, що була скривджена князем, припала на дорозі до ніг блаженного, просила його, щоб за неї до князя написав, бо багато може в нього. Святий же, прийнявши хартію, написав до князя таке: "Підійшла до мене ця убога жінка, кажучи мені, що писання моє багато в тебе може. Якщо-бо так є, покажи мені те на ділі і вчини милосердя з жінкою цею". Це написавши, святий дав хартію жінці тій убогій. Вона ж, узявши, принесла і віддала її князеві. Він же, прочитавши, таке відписав святому: "За писанням твоїм, святий Отче, хотів би убогій цій жінці милосердя вчинити, але не можу, бо народному податкові підпадає". Святий же знову відписав до нього: "Якщо захотів ти, але не зміг, то добре. Якщо зміг, але не захотів, то нехай зарахує тебе Бог до потребуючих, щоб, коли захочеш, не зміг". Що і збулося не по довгім часі. Розгнівався цар на князя того: чув-бо про нього, що багато чинить образ, і передав його в ув'язнення, щоб винагородити тих, кого він образив. Князь же з ув'язнення послав прохання до Василія святого, щоб помилував його й умилостивив царя своїм клопотанням. Василій же постарався, впросив за нього царя, і по шести днях прийшов наказ, що звільняв князя від засудження. Бачивши ж милість до себе святого, князь прибіг до нього, підносячи подяку. Убогій тій жінці зі свого маєтку віддав подвійно.

[7] Никифор, Книга 11, Гл. 36.

[8] те село було батька Василія

[9] Еллінською перед тим-бо і єврейською лише мовами відправлялася Свята Літургія.

[10] Про це дивись у кінці