Чув же про святого Василія преподобний Єфрем Сирин, який жив у пустелі, молив Бога, щоб показав йому, яким є Василій. І у видінні був, побачив стовп вогненний, його ж голова небес досягала, і голос зверху чув, що мовив: "Єфреме, Єфреме, так, як бачиш цей вогненний стовп, таким є Василій'. Зразу-бо преподобний Єфрем, взявши зі собою тлумача, бо сам по-грецьки не вмів, прийшов у Кесарію на празник Богоявлення Господнього. І дивився потайки здалека, бачив Василія святого, що в церкву ішов зі славою великою, вбраний в одежу світлу. І звернувся Єфрем до перекладача, що з ним прийшов, кажучи: "Думаю, що марно трудилися ми, брате, цей-бо в такому чині, якого я ще не бачив". І зайшов у церкву Єфрем, встав в одному кутку в місці таємному. І говорив сам до себе, розмірковуючи: "Ми, понісши тягар і спеку днів, нічого не досягли. А цей у такій славі і честі людській стовпом є вогненним, дивуюся". Коли він так міркував, довідався про нього через Духа Святого Василій Великий і послав до нього архидиякона свого, кажучи: "Іди до західних воріт церковних і знайдеш там ченця, що в куті церковному стоїть з иншим одним, не має бороди і малий ростом, і скажи йому: "Ходи й увійди в святилище, куди кличе тебе архиєпископ". Архидиякон же, з великими зусиллями розштовхуючи людей, дійшов, де стояв преподобний Єфрем, і сказав: "Господи, благослови, піди й увійди у святилище, кличе тебе архиєпископ". Єфрем же сказане архидияконом через перекладача довідався, відповів тому, що кликав: "Помилився ти, брате, ми люди подорожні і не знайомі архиєпископові". І відійшов архидиякон розповісти Василію це. Тим часом Василій святий прочитав священні книги людям. І бачив преподобний Єфрем, як вогненний язик говорив устами Василієвими. Після того знову Василій сказав архидияконові: "Іди і скажи подорожньому ченцеві тому: "Пане Єфреме, прийди й увійди у святий вівтар, кличе тебе архиєпископ". Пішов-бо архидиякон, сказав, як же наказано йому було, і дивувався тим Єфрем преподобний, і прославив Бога. Вклонившись, сказав: "Воістину великий Василій, воістину стовп вогненний Василій, воістину Дух Святий говорить устами його". Впросив же архидиякона відповісти архиєпископові, що після відправлення святої служби хоче в окремому місці поклонитися і поцілувати його. Коли відбулася Божественна служба, увійшов святий Василій у ризницю і прикликав преподобного Єфрема, дав йому в Господі цілування і сказав: "Добре прийшов ти, отче, котрий примножив учнів Христових у пустелі і вигнав бісів з неї силою Христовою. Заради чого такий труд підняв, отче, прийшовши побачити грішного чоловіка? Хай дасть відплату тобі Господь за труд твій". Єфрем же через перекладача відповідав Василію, вимовив приготовані в серпі слова і причастився з братом своїм пречистих Таїнств зі святих рук Василієвих. Після цього, коли обідали вони, сказав преподобний Єфрем до святого Василія: "Отче святіший, одної благодаті прошу в тебе, яку подати мені зволь". Великий же Василій сказав до нього: "Кажи, що тобі потрібно, дуже багато тобі зобов'язаний за труд твій, бо таку путь підняв задля мене". Сказав же йому чесний Єфрем: "Знаю, отче, що все, що просиш у Бога, дає тобі. Хочу-бо, щоб упросив Його Благостиню, аби подав мені говорити по-грецьки". Він же відповів: "Вище сили моєї є прохання, але тому що з добрим упованням просиш, підемо, чесний отче і наставнику пустелі, в храм Господній і помолимося до Господа, Який сильний є послухати прохання твого. Написано-бо: "Волю тих, що бояться Його, вчинить і молитву їхню почує і спасе їх"[20]. Був же на те час зручний, здійснили молитву на довгий час у церкві, тоді сказав Великий Василій: "Чому, пане Єфреме, не приймеш освячення пресвітерського, якого достойний?

Відповів йому Єфрем через перекладача: "Бо грішний я, Владико". Відповідав Василій: "Якби я мав гріхи твої". І сказав йому: "Сотворімо поклони". Коли лежали вони на землі, поклав святий Василій руку свою на голову преподобного Єфрема і говорив молитву дияконського поставлення. Тоді сказав до преподобного: "Звели, щоб піднялися ми від землі". Уяснився ж язик Єфремові і сісазав грецькою мовою: "Спаси, помилуй, віднови і охорони нас, Боже, Своєю благодаттю". І сповнилося Писання: "Тоді скочить кривий, як олень, і ясною стане мова в гугнявих"[21]. Прославили всі Бога, що уяснив Єфрему язик на грецьку бесіду. Перебував же преподобний Єфрем три дні зі святим Василієм, весе-лячись духовно, і поставив Василій Єфрема у пресвітери, а перекладача його в диякони і відпустив їх з миром. Якось, коли беззаконний цар Валент у граді Нікейському був, приступили до нього аріянської єресі начальники, просячи, щоб зі соборної у граді тому церкви вигнав людей право-вірних, церкву ж щоб віддав аріянському їхньому зібранню. І вчинив так цар злий, сам був єретиком. Відняв церкву в правовірних насиллям, дав її аріянам і пішов до Царгороду. У печалі-бо великій були всі благочестиві. Дійшов туди спільний церквам предстатель і заступник святий Великий Васи-лій. До нього всі правовірні прийшли, із зойком і риданням розповіли про свою від царя кривду. Святий же, утішивши їх своїми словами, зразу пішов до царя в Константинополь і, ставши перед ним, сказав: "Царева честь суд любить[22]. І Премудрість говорить: "Правда царева в суді". Чому-бо, о царю, неправедний суд судив ти, вигнавши православних із церкви святої і давши її злославним?" Казав йому цар: "Чи знову на образу звернувся, Василію? Негоже тобі таким бути". Відповів Василій: "Гоже мені заради правди й померти". Коли вони змагалися і сперечалися, стояв там старійшина кухарів царських на ім'я Демостен. Він, хочучи помагати аріянам, сказав щось грубо, докоряючи святому[23]. Святий же каже: "Бачимо і Демостена невченого". Завстидався ж кухар, знову щось супроти відказав. Святий же каже: "Твоїм є про страви думати, а не догми церковні варити". І замовк Демостен, осоромлений. А цар, чи то гніваючись, чи то соромлячись, каже до Василія: "Іди ти поміж ними розсуди, проте так суди, щоб не виявилося, що помагаєш людям своєї віри". Святий же відповів: "Якщо неправедно розсуджу, то й мене у вигнання відішли, і мені єдиновірних вижени, і церкву аріянам віддай". Взяв святий від царя лист, повернувся в Нікею і, прикликавши аріян, сказав їм: "Ось цар дав мені владу чинити суд між вами і православними щодо церкви, яку ви насильно забрали". Вони ж відповідали йому: "Суди-бо. але за судом царським". Сказав же святий: "Прийдіть і ви, аріяни, і ви, правовірні, і замкніть церкву. І, замкнувши, запечатайте печатями своїми, а ви своїми і приставте з обох сторін міцну сторожу. І йдіть спершу ви, аріяни, моліться три дні і три ночі і тоді приступіть до церкви. І якщо молитвою вашою самі відчиняться двері церковні, то хай буде церква вам навіки. Якщо ж ні, то помолимося ми одну ніч і підемо з литією, співаючи, до церкви. І якщо відчиниться нам, то хай маємо її навіки. Якщо ж і нам не відчиниться, то знову вашою церква хай буде". І прийняли це слово аріяни. Православні ж сумували, на святого говорячи, що не за істиною, але за страхом царевим суд вчинив. І було утвердження велике з обох сторін, стережена була з усякою пильністю свята церква, печаттю замкнена і закріплена. Коли молилися ж аріяни три дні і три ночі і до церкви прийшли, не було ніякого знамення. І молилися зранку до години шостої, стоячи і взиваючи: "Господи, помилуй". Проте не відчинилися церковні двері, і відійшли без нічого зі встидом. Василій же Великий, зібравши всіх правовірних з жінками і дітьми, вийшов з гра-да в церкву святого мученика Діомида. Там чування всеніч-не сотворивши, пішов зранку зі всіма до запечатаної соборної церкви, співаючи: "Святий Боже, Святий Кріпкш'і. Святий Безсмертний, помилуй нас". Вставши ж перед дверима церковними, сказав до людей: "Піднесіть руки ваші на висоту небесну й воскликніть належно "Господи, помилуй". І коли це сталося, звелів святий бути мовчанню і, приступивши до дверей, ознаменував їх хресним знаменням трикратно і сказав: "Благословен Бог християнський, завжди, нині, і повсякчас, і навіки віків". Коли люди вимовили ''Амінь", зразу стався струс - і почало дробитися мотуззя, відпадали замки, розв'язувалися печаті, і відчинилися ворота, як від вітру і бурі великої, і вдарили двері до стін. Божественний же Василій почав співати: "Розчиніть ворота, князі, ваші, відчиніть ворота вічні, і увійде Цар слави"А. Увійшов же Василій у церкву зі всіма православними і відправив Божественну Службу, відпустив людей з веселістю, незчисленна ж кількість аріян, бачивши те чудо, відвернулися від злочестя свого й до православних приєдналися. Довідався ж і цар про такий праведний суд Василія і про чудо те преславне, здивувався вельми й осміював злочестя аріянського мерзоту. Проте, осліплений злобою, не навернувся до благочестя і загинув потім окаянний зле. Переможений-бо він і поранений був на війні у краях Тракійських, втікав і в соломі сховався. Ті, що гонили його, обійшовши, солому вогнем запалили, і там цар згорів, пішов у вогонь неугасимий. Була ж та царева смерть після переставлення святого отця нашого Василія, у той же рік, в який святий переставився.

[20] Пс. 144 (145), [19].

[21] Іс. 35, [6].

[22] Пс. 98, [4].

[23] Теодорит.Кн. 4.Глава 16.