Жидовин один на ім'я Йосип, що жив у Кесарії, був таким лікарем досвідченим, що чоловіка, який мав померти, пізнавав з жил перед трьома чи п'ятьма днями і звіщав йому годину смерти його. Богоносний ж Отець наш Василій, передбачивши духом, що має бути його навернення до Христа, люблячи його вельми і часто до бесіди своєї прикликаючи, учив його покинути єврейський закон і прийняти святе хрещення. Але Йосип відмовлявся, кажучи: "У якій-бо вірі наро- і дився, у тій хочу й померти". Святий же сказав йому: "По- І вір мені, що ні я, ані ти не помреш, поки ти не народишся від Води і Духа. Без цієї благодаті неможливо увійти в Царство Боже. Хіба і батьки твої не хрестилися в хмарі і морі і пили з каменя, що був прообразом духовного каменя - Христа, Який від Діви для нашого спасіння народився, Його ж батьки твої розіп'яли, і похований був, воскрес у третій день і. на Небеса зійшовши, сів праворуч Отця і звідти прийде судити живих і мертвих". Багато й инших корисних слів сказав йому святий, але жидовин перебував у невірстві своєму. Коли ж підійшов час відходу святого до Бога, розхворівся святий і прикликав жидовина, наче лікарської від нього допомоги потребуючи, і сказав йому: "Що ти думаєш про мене, Йосипе?" Той же, оглянувши жили святого, сказав до помічників: "Приготовте все для поховання, бо помре зразу". Василій же сказав до нього: "Не знаєш, що кажеш". Сказав же жидовин: "Повір мені, владико, що ще сонце сьогодні не зайде, як ти помреш". Василій же сказав йому: "Якщо перебуду до завтра до шостої години, то що зробиш?" Відповів Йосип: "Хай помру". Святий же сказв: "Хай помреш для гріха, щоб ожити для Бога". Сказав йому єврей: "Знаю, що кажеш, владико, ось клянуся тобі, що коли живий будеш до завтра, то вчиню волю твою". Помолився ж до Бога божественний отець Василій, щоб продовжив йому життя його до завтра задля спасіння єврея, й отримав прошене. Назавтра ж послав прикликати його, і не йняв віри Йосип слузі, що кликав його, ніби Василій був живий. Проте пішов, побачити хотівши померлого. Побачивши, що він живий є, був наче у безпам'ятстві. Тоді, впавши до ніг святому, істинним серцем промовив: "Великий Бог християнський, і нема иншого Бога, окрім Нього. Відрікаюся ж богоненависного жидівства і приступаю до істинної християнської віри. Звели-бо, святий отче, не відкладаючи, надати мені святе хрещення і цілому дому моєму". Сказав же йому святий Василій: "Я сам охрещу тебе своїми руками". Приступивши ж, жидовин торкнувся руки святої правої і сказав: "Вичерпалися сили твої, владико, і єство твоє до решти ослабло, не можеш-бо мене охрестити сам". Відповів Василій: "Маю Творця, що зміцнює нас". І, вставши, пішов до церкви і перед усіма охрестив жидовина і весь дім його. Нарік же його Іваном і причастив його Божественних Таїнств, сам літургісав у той день і, по-учивши достатньо новоохрещеного про вічне життя і до всіх словесних своїх овець слово повчальне створивши, перебував до дев'ятої години. Тоді, останнє всім цілування і прощення давши, вдячність послав Богові за всі невимовні йому благодаті. І ще була дяка в устах його, коли передав душу свою в руки Божі і приєднався до архиєреїв архиєрей і до проповідників великий Грім слова, у січні в 1-й день, у п'ятнадцятий і вже останній рік царювання Валента, у четвертий же рік царства Граціянае, що після Валентіянає, батька свого, воцарився. Пас церкву Божу святий Василій Великий літ вісім, і місяців шість, і днів шістнадцять. Прожив усіх літ від народження свого сорок п'ять. Новоохрещений жидовин, бачивши, що святий переставився, впав на лице його і зі сльозами казав: "Воістину, рабе Божий Василію, і нині не вмер би ти, якщо б сам не захотів". Прибув і святий Григорій із Назіянзу на похорон святого і плакав над ним бага-то. И инші зібралися архиєреї, співали надгробні псалми і в церкві святого мученика Євтихія[24] поховали чесні мощі великого угодника Божого Василія, хвалячи Бога, в Тройці Єдиного, йому ж Слава навіки. Амінь.

Жидовин прийняв від святого Василія в руку свою частку Пречистого Тіла Христового. Це може дивувати нинішніх християн, як міг частину Святих Таїнств жидовин той прийняти в руку, бо причастя Святих Таїнств ложечкою буває, і не в руку, але в уста вкладається. Але якщо хто хоче довідатися про це й пізнати давній у Церкві святій звичай, хай дивиться місяця листопада в 9-й день. Там після Житія преподобної Теоктисти Лезвіянської досить про це написано.

У той самий день святого мученика Василія Анкирсько-го, який у царство Юліяновеж, ігемонство ж Сатурнинове страждав. Він спершу до Константинополя приведений був і мучений всіляко: повішений, дертий, розтягнений, битий, різаний, і розпеченими рожнами колений, і в піч вогненну вкинутий. Звідти ж вийшов без ушкоджень. Тоді, зв'язаний, в Кесарію ведений і там на поїдання звірам засуджений був. Помолився до Вога, щоб померти йому через зуби звірячі, - і, з'їджений левицею, закінчив подвиг мученицький. Відомо ж хай буде, що двоє є святих мучеників Василіїв Анкирських: один пресвітер, що 22-го березня вшановується, а другий цей, що був із неосвячених, проте в один час, але не в одному місці від царя Юліяна та ігемона Сатурнина постраждали.

[24] Пам'ять його вересня 6-го.