Преподобний Віталій, інок монастиря преподобного Серида, прийшов до Олександрії при святителі Івані Милостивому (пам'ять 12 листопада), Патріарху Олександрійському (609 - 620).  

Святий, досягнувши старості (йому було 60 років), осмілився взяти на себе надзвичайний подвиг: він записав до себе в Пом'янник всіх блудниць Олександрії та почав старанно молитися за них. Преподобний трудився з ранку до вечора, і заробляв кожен день 12 мідних монет. Увечері святий купував собі один біб, який з'їдав не раніше заходу сонця. Решта грошей він віддавав одній з повій, до якої приходив на ніч і говорив: "Благаю тебе, за ці гроші стережи себе в чистоті цю ніч, не гріши ні з ким". Потім преподобний замикався з блудницею в її кімнаті, і поки блудниця спала, старець всю ніч молився, читаючи псалми, а вранці тихо йшов від неї. І так він робив кожен день, відвідуючи по черзі всіх блудниць, причому брав з них клятву, що вони збережуть в таємниці мету його відвідин. Мешканці Олександрії, не знаючи правди, обурювалися поведінкою інока, всіляко ображали його, а він покірно терпів всі насмішки і тільки просив не засуджувати інших.

Святі молитви преподобного Віталія врятували багатьох грішних жінок. Одні з них пішли в монастирі, інші вийшли заміж, треті почали чесно трудитися. Але розповісти про причину свого виправлення і тим зняти звинувачення з преподобного Віталія вони боялися - їх зв'язувала клятва, взята святим. Коли одна з жінок порушила її і стала виправдовувати ченця, вона впала в біснування. Олександрійці після цього не сумнівалися у гріховності преподобного.

Деякі клірики, що спокусилися поведінкою ченця, доносили на нього святому Патріарху Івану Милостивому. Але він не повірив донощикам і сказав: "Перестаньте засуджувати, особливо ченців. Хіба ви не знаєте, що сталося на Першому Нікейському Соборі? Деякі з єпископів і кліриків принесли один на одного письмові доноси блаженної пам'яті царю Костянтину Великому. Він звелів принести запалену свічку і, навіть не прочитавши писання, спалив їх і сказав: "Якщо б я на власні очі побачив, що грішить єпископ, або священик, або інок, то покрив б такого своїм одягом, щоб ніхто не бачив його гріха". Так мудрий святитель присоромив наклепників.

Преподобний Віталій продовжував свій важкий подвиг: будучи перед людьми грішником і перелюбником, він приводив заблуканих до покаяння.

Одного разу, виходячи з місця розпусти, преподобний зустрів йшов туди юнака - блудника, який з лайкою вдарив його по щоці і закричав, що чернець ганьбить Ім'я Христа. Преподобний відповів йому: "Повір мені, що за мене, смиренного, і ти отримаєш такий удар по щоці, що вся Олександрія збіжиться на твій крик".

Через деякий час преподобний Віталій оселився в невеликій келії і в ній вночі помер. Тоді ж таки перед юнаком, який ударив старця, з'явився страшний біс, вдарив його по щоці і закричав: "Ось тобі удар від ченця Віталія". Юнак почав біснуватись. Він у нестямі качався по землі, рвав на собі одяг і кричав так голосно, що зібрав безліч народу.

Коли через кілька годин юнак отямився, то побіг до келії преподобного, волаючи: "Помилуй мене, рабе Божий, що я згрішив проти тебе". Біля дверей келії він остаточно прийшов до тями і розповів присутнім про свою зустріч з преподобним Віталієм. Потім юнак постукав у двері келії, але не отримав відповіді. Коли двері зламали, то побачили, що преподобний переставився до Бога, стоячи на колінах перед іконою. В руках у нього був сувій із словами: "Мужі олександрійські, не осуджуйте раніше часу, поки не прийде Господь, Праведний Суддя".

У цей час прийшла біснувата жінка, покарана преподобним за порушення таємниці його подвигу. Доторкнувшись до тіла святого, вона одужала і розповіла народу про все, що трапилося з нею.

Коли про смерть преподобного Віталія дізналися врятовані ним жінки, вони зібралися і розповіли про чесноти й милості святого.

Святитель Іван Милостивий радів, що не повірив наклепникам і не засудив праведника. Потім при великому натовпі розкаяних жінок, навернених преподобним Віталієм, святий Патріарх урочисто проніс його останки через все місто і віддав їх чесному похованню. З тих пір багато олександрійців поклали собі заповіт не засуджувати нікого.