Святий мученик Олександр постраждав за Христа на початку IV століття. Він був військовим, служив в полку трибуна Тиверіана в Римі. Йому йшов 18-й рік, коли римський імператор Максиміан Геркул (284 - 305) видав наказ, щоб усі громадяни у визначений день з'явилися в заміський храм Зевса для принесення жертви. Трибун Тиверіан зібрав своїх воїнів і наказав їм йти на це святкування, але юнак Олександр, з дитинства вихований у Христовій вірі, відмовився і оголосив, що він не буде приносити жертву демонам. Тиверіан, боячись за себе, доніс імператору Максиміану, що в його полку є воїн - християнин.

За Олександром відразу ж були послані воїни. У цей час Олександр спав. Його розбудив Ангел, що сповістив юнакові про майбутній його мученицький подвиг і про те, що невідступно буде з ним увесь час подвигу. Коли воїни прийшли, Олександр вийшов до них назустріч, обличчя його сяяло таким світлом, що воїни, поглянувши на нього, впали на землю. Святий підбадьорив їх і просив виконати даний їм наказ. Поставши перед Максиміаном, святий Олександр сміливо сповідав свою віру в Христа і відмовився кланятися ідолам, додавши ще, що не боїться ні імператора, ні його погроз. Імператор пробував умовити юнака обіцянкою почестей, але Олександр залишився твердим у своєму сповіданні і викривав імператора і всіх язичників. Почалися катування святого мученика, але він мужньо переносив страждання. Максиміан віддав святого Олександра під владу трибуна Тиверіана, посланого імператором у Фракію для тортур над християнами. Мученика, скутого ланцюгами, повели у Фракію. У цей час Ангел Господній сповістив матір святого Олександра Пименію про мученицький подвиг її сина. Пименія знайшла свого сина в місті Катаргені, де він з'явився на суд перед Тиверіаном і знову твердо сповідав себе християнином. Його піддали катуванням на очах у матері, а потім зв'язаного повели в подальший шлях, за колісницею Тиверіана. Мужня Пименія впросила воїнів дозволити їй підійти до сина і надихнула його до перенесення мук за Христа. Воїни дивувалися стійкості святого мученика і говорили один одному: "Великий Бог християнський!".

Мученику кілька разів являвся Ангел, укріплюючи його сили. Вночі Тиверіану з'явився грізний Ангел з мечем, повеліваючи трибуну поспішно йти до Візантії, оскільки наблизилося вже час спочинку святого мученика. Тиверіан продовжував свій шлях з поспішністю. У місті Филипополі Тиверіан влаштував черговий суд над святим Олександром у присутності зібраних з цієї нагоди міських вельмож. На цьому суді святий Олександр залишився також непохитним. Під час свого скорботного шляху святий мученик неодноразово піддавався жорстоким катуванням, але, зміцнюваний Богом, переніс всі муки і сам підкріпив знеможених від спраги воїнів, випросивши у Господа для них джерело води. Під час зупинки в дорозі, святий мученик молився під деревом про зміцнення його в стражданнях, плоди і листя цього дерева отримали цілющу силу. Біля місця, званого Вуртодексіон, святий знову зустрів свою матір Пименію, яка, з плачем впала до його ніг. Святий мученик сказав їй: "Не плач, моя мамо вранці наступного дня Господь допоможе мені закінчити подвиг". У місті Дризипері Тиверіан виніс святому смертний вирок. Перед смертю святий мученик дякував Господу за те, що Господь дав йому сили перенести всі численні катування і прийняти мученицький спочинок. Воїн, який повинен був виконати страту, просив у святого прощення і довго не наважувався підняти руку з мечем, так як бачив Ангелів, що прийшли за душею мученика.

За молитвою святого Ангели стали невидимі кату, і лише тоді він відсік його святу голову. Тіло святого було кинуто в річку, але його витягли з води чотири пси і нікого не допускали до тих пір, поки не прийшла мати святого Олександра Пименія. Вона взяла останки свого сина-мученика і поховала їх з честю поблизу річки Ерігони. Біля гробу святого Олександра відразу стали відбуватися зцілення. Незабаром святий мученик з'явився у сні своїй матері, втішив її і повідомив, що незабаром і вона переселиться до Небесної оселі.