3 червня Свята Православна Церква вшановує світлу пам'ять святого і рівноапостольного царя Костянтина і матері його - святої цариці Єлени. Імператор Костянтин Великий був сином Констанція Хлора, який керував західною частиною Римської імперії (Галією й Британією) та святої рівноапостольної Єлени. За бажанням імператора Діоклетіана він в юних роках ( 18-літнім) був узятий від батьків як заручник і жив при дворі в Никомидії. Коли Діоклетіан відмовився від престолу, Костянтин повернувся в Галію і в 306 році (після смерті імператора Констанція) був проголошений імператором.

До прийняття християнства його схилила його мати. Його батько, хоч був язичником, однак чинив протекцію християнам, бачачи що християни - вірні слуги і чесні громадяни. При дворі Діоклетіана в той час, коли він ще не переслідував Церкву, були християни на різних посадах, і Костянтин мав багато нагод впевнитися в їх чесності та відданості обов'язкові. Потім він бачив жахи гоніння й незвичайну твердість сповідників Христових, і це також привернуло його на їх користь. Згодом Костянтин сам признавався, що перебування при дворі Діоклетіана дуже сприяло його наверненню до християнства: «Я відчужувався від колишніх досі правителів, казав він, бо бачив дикість їхніх звичаїв».

За своїм характером діяльний, войовничий, для всіх доступний і щедрий, далекоглядний і проникливий, Костянтин являє риси світового генія, і не дарма був вибраний Промислом Божим для здійснення найбільшої зміни в імперії та в усьому світі.

Імператор Костянтин за свого царювання особливо боровся з трьома ворогами, і під час цієї боротьби поступово, але рішуче схилився до прийняття святої віри.

В 308 році він вдало вийшов з боротьби з імператором Максиміаном Геркулом і поквапився висловити свою вдячність божеству багатими жертвами в храмі Аполлона. У цьому виявилася панівна риса в характері Костянтина: хоч він залишався ще язичником, однак був людиною побожною і причиною своїх успіхів вважав вищу допомогу.

В 312 році виникла нова війна імператора Костянтина з кесарем Максентієм, сином Максиміана. Під час цієї війни незадовго до рішучої битви в полуденний час, коли сонце вже почало хилитися до Заходу, Костянтин власними очима побачив на небі світлий хрест із написом: «Цим перемагай» (грецькою НІКА). Вночі вві сні Господь об'явився йому з тим же знаменням хреста і промовив, що цим знаменням він переможе ворога. Наступного дня за наказом Костянтина на всіх прапорах його війська були зроблені зображення святого хреста.

Здобувши перемогу над Максентієм, Костянтин урочисто ввійшов у Рим і тут на площі звелів поставити свою статую з хрестом у правій руці та з написом: «Цим спасительним прапором я врятував місто від ярма тирана». Після цієї перемоги імператор Костянтин разом зі своїм зятем Лікінієм видав у Мілані перший маніфест, що дозволяв усім без остраху приймати християнство. Другим маніфестом, підписаним ним же в 313 р., пропонувалося повернути християнам місця богослужбових зборів і все нерухоме майно, відняте під час гонінь.

Тим часом дружні стосунки імператорів Костянтина і Лікінія поступово розладналися і перейшли у відкриту боротьбу. Ця боротьба мала була вирішити долю християнства в Римській імперії, оскільки Лікіній, підозрюючи східних християн у більшій прихильності до Костянтина, почав спочатку пригноблювати їх, а потім перейшов до відвертого гоніння на них, а Костянтин явно покровительствував християн. Обидва імператори готувалися к рішучої боротьби, кожен відповідно до влісної віри. Оракули пророкували перемогу Лікінію, а християни молились за Костянтина. Бог дарував перемогу Костянтинові в битві коло Адріанополя (322 р.). Лікіній позбувся престолу і життя. Костянтин зробився повновладним правителем імперії, і запанувало християнство.

Імператор Костянтин присвятив все своє життя благові Церкви і зробив стільки добра їй, що заслужив назви рівноапостольного. З його часу державні установи, закони, військова служба почали орієнтуватися на вимоги, які полягають у християнстві.

Можна згадати такі заходи і дії імператора Костянтина на користь християнства, крім згаданих едиктів, - в хронологічному порядку: він припинив язичницькі ігри (314 р.), звільнив духівництво від цивільних обов'язків і церковні землі від загальних податків (313-315 рр.), скасував страту через розп'яття і видав строгий закон проти юдеїв, що повставали на Церкву (315 р.), дозволив звільняти рабів при церквах без особливих формальностей, які були дуже складними в цивільних судах (316 р.), заборонив приватним особам приносити жертви ідолам і звертатися до ворожінь у себе вдома, залишивши це правило тільки суспільству (319 р.), звелів по всій імперії святкувати неділю (321 р.), на захист християнських дів скасував колишні римські закони проти безшлюбності; надав Церкві право набуття майна за заповітами, допустив християн до вищих державних посад, наказав будувати християнські храми й заборонив вносити в них за звичаєм язичницьких капищ, імператорські статуї та зображення (325 р.).

Найбільше імператор Костянтин зустрічав протидії в Римі, де була сильною язичницька партія. Це протидія язичників виявилася сильною під час святкування Костянтином 20-річчя царювання й охолодила його прихильність до колишньої столиці держави. Врешті він зовсім полишив Рим, заснував нову християнську столицю на берегах Босфору і запросив християнських єпископів урочисто освятити її, назвавши Константинополем. Замість язичницьких капищ у цій новій столиці імперії почали споруджуватися християнські храми, і замість статуй язичницьких богів - святі образи.

Імператор Костянтин з живою увагою ставився до заворушень, які будили в Церкві розкол донатистів та особливо єресь Арія, і всіляко намагався примирити розділених. Одна з найбільших заслуг Костянтина - скликання I Всесвітнього собору в місті Нікеї в 325 р.

Всією душею відданий Церкві, Костянтин, однак, за звичаєм того часу, до останніх днів життя відкладав прийняття хрещення. Коли ж відчув наближення смерті, то з благоговінням прийняв це велике таїнство і мирно спочив під час молитви 21 травня 337 р. Історія присвоїла йому ім'я Великого. Церква за великі заслуги називає його рівноапостольним.