Святитель Никифор Сповідник народився в Константинополі в другій половині VIII століття. Глибока віра і готовність до подвигу сповідництва були закладені в ньому його батьками, Феодором і Євдокією. Вони дали синові справжнє християнське виховання, підкріплене прикладом їх власного життя. Батько його постраждав як сповідник Православ'я від імператора-іконоборця Костянтина Копронима (740 - 775). Мати, що розділяла всі випробування свого чоловіка, пішла за ним у вигнання, а після його смерті повернулася до Константинополя і закінчила життя у чернецтві. Святий Никифор отримав гарну світську освіту, але найбільше вивчав Святе Письмо і читав духовні книги.

У часі царювання Лева IV (775 - 780) святий Никифор отримав звання царського радника. Перебуваючи при царському дворі, він продовжував вести строге, добродійне життя, твердо зберігав чистоту Православної віри і ревно захищав шанування святих ікон. Після смерті Лева IV, за царювання Костянтина VI (780 - 797) і його матері святої Ірини, в 787 році в Нікеї був скликаний VII Вселенський Собор, що засудив іконоборчу єресь. Глибоко знаючи Святе Письмо, святий Никифор від імені імператора виступив на Соборі на захист Православ'я, чим надав велику допомогу святим отцям Собору. 

Після Собору святитель Никифор кілька років залишався при дворі, але повне суєти життя все більше і більше обтяжувало святого. Він залишив службу й оселився на самоті, при Босфорі, проводячи життя в наукових працях, мовчки в пості та молитві. Святий Никифор збудував церкву, заснував монастир і вів суворе чернече життя ще до прийняття чернечого постригу.

У часі царювання імператора Никифора I (802 - 811), після спочинку святого Патріарха Тарасія (784 - 806), святий Никифор був вибраний на його місце, прийнявши чернечий постриг і священичий сан він був зведений на патріарший престол 12 квітня 806 року, в день святого Великодня.

При імператорі Левові V Вірменині (813 - 820), ярим прихильником іконоборчої єресі, для Церкви знову розпочався період смут і гонінь. Імператор не міг відразу почати відкрите гоніння на Православ'я, оскільки іконоборство було засуджено VII Вселенським Собором. Святий Патріарх продовжував служити у Великій церкві, сміливо переконуючи народ зберігати Православну віру, і проводив послідовну і неослабну боротьбу з єрессю. Імператор почав викликати із заслання єпископів і кліриків, відлучених від Церкви VII Вселенським Собором. Зібравши з них єретичний собор, імператор зажадав, щоб Патріарх з'явився для дебатів про віру. Патріарх відмовився міркувати про віру з єретиками, так як вчення іконоборців вже було під анафемою рішенням VII Вселенського Собору. Він усіляко намагався напоумити імператора і його оточення, безбоязно роз'яснював народу вчення про шанування святих ікон, написав умовляння до імператриці і градоначальника Євтихіана, найближчого до імператора вельможі, приєднавши наприкінці пророче слово про швидку загибель єретиків від "караючої руки Господа". Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого Патріарха Никифора і його попередників - блаженноспочилих Патріархів Тарасія і Германа. Святий Никифор був засланий спочатку до монастиря в Хрисополь, а потім - на острів Проконніс в Мармуровому морі. Після 13 років поневірянь та утисків 2 червня 828 року святий Патріарх Никифор помер у вигнанні.

13 березня 847 року нетлінні мощі святого Патріарха Никифора, що пролежали в землі 19 років, з торжеством були перенесені до Константинополя в соборну церкву Святої Софії.

Святитель Никифор був видатним церковним діячем свого часу, "окрасою століття і кафедри" і, багато послуживши Церкві, залишив велику духовну спадщину - численні праці історичного, догматичного і канонічного змісту.