Юліанія була дружиною Вяземського князя Симеона Мстиславовича. Після завоювання Смоленська Литвою вони поділяли вигнання з рідної землі разом зі Смоленським князем Юрієм Святославовичем. Великий князь Василь Московський дав їм на спадок місто Торжок. Тут князь Юрій спокусився красою Юліанії і будь-якими шляхами намагався схилити її до перелюбства, але всі зусилля його були марні. Тоді під час бенкету Юрій убив чоловіка Юліанії, сподіваючись після цього насильно заволодіти нею. Юліанія, захищаючись від гвалтівника, вдарила його ножем. Розлючений Юрій гнався за нею з мечем, відрубавши їй руки і ноги, а тіло звелів кинути в річку Твєрцю. Після цього, як пише літописець «... це був його гріх і сором великий, через що він утік до Орди, не стерпівши свого гіркого безчестя». Сталося це в 1406 році.

Мучений совістю від здійсненого злочину, Юрій ніде не міг знайти спокою і врешті-решт прийшов до Веневського Успенського монастиря, де і провів залишок життя в покаянні та сльозах. Розкаявшись вбивця помер у 1408 році і став місцевошанованим святим.

Навесні 1407 хворий селянин побачив, що по річці Твєрці пливе проти течії тіло убієнної княгині і почув голос, що звелів зібрати духовенство та здійснити поховання тіла біля південних дверей Спасо-Преображенського собору міста Торжка. У той же момент хворий зцілився від хвороби. Воля святої мучениці була виконана, і під час поховання багато хворих чудово зцілилися. З тих пір до гробу княгині постійно приходили люди з вірою в благодатну допомогу святої.

У 1598 році один диякон після сорокаденної молитви та посту вирішив таємно відкрити її могилу. Але з гробниці вирвався вогонь і опік його обличчя, так що довгий час провів він у важкій хворобі. Голос сказав йому при цьому: «не треба бачити тіло моє, поки не буде на те волі Божої!» Через два місяці диякон отримав зцілення від опіку після молитов біля гробниці мучениці. Свята Юліанія карає, тих хто згрішив, але і зцілює від хвороби після покаяння.

У 1815 році розбирали старий Преображенський собор і частина гробниці стала видною. Хворі, що торкалися її, отримували зцілення. 2 червня 1819 у соборі було влаштовано боковий вівтар на честь святої княгині. Дорогоцінна рака з мощами її перебувала в новому Преображенському соборі. У 1918 році собор закрили. До 1930 року мощі покоїлися у храмі Архангела Михаїла. З тих пір доля їх невідома.

Пречиста Мати Господа дарувала святим жонам Русі благодать і силу у виконанні закону материнства у всій його красі, любові і самовідданості. Таке материнство можливо на землі лише при зберіганні святині шлюбу - образу єдності подружжя в коханні. До відновлення цієї єдності і була покликана Свята Русь. Недарма однією з головних рис давньоруської жіночої праведності було зберігання цнотливості християнського шлюбу, як великого таїнства Церкви. Чи не незаймана, а цнотлива дружина оспівана православною Руссю. Благовірні княгині - перш за все вірні дружини і помічниці чоловіка в його працях.

Зберігання святині шлюбу - один з найбільших подвигів людини, і темні сили будь-якими засобами намагаються зруйнувати будь-який шлюб, у якому подружжя наближається до відновлення єдності, явленої в житті святих Петра і Февронії Муромських.

Свята Юліанія - хранителька і захисниця цнотливості. Але цнотливість - одна з трьох обітниць, які дають при чернечому постризі (дві інші - слухняність і свідома убогість). Тому вона є помічницею всім, хто проводить чернече життя в миру.