Мученик Лукиліан був язичницьким жерцем при римському імператорові Авреліані (270 - 275). У старості він переконався в помилковості язичницької релігії, всією душею навернувся до віри в Христа Спасителя і хрестився.

Під впливом його проповіді багато погани стали навертатися до християнства. А юдеї за розповсюдження віри в розіп'ятого ними Христа донесли на Лукиліана градоначальнику Никомидії Сильвану. Той став примушувати старця повернутися до ідолослужіння. За відмову святого Лукиліана поторощили щелепу, били палицями і повісили вниз головою, а потім запроторили до темниці, де він зустрів чотирьох юнаків-сповідників Христових - Клавдія, Іпатія, Павла і Діонісія. Святий Лукилліан переконував їх твердо стояти за віру, не боятися мук і смерті. Через деякий час всі вони були приведені на суд, і кинуті в розжарену піч, але раптово ропочався, дощ погасив полум'я, і святі мученики залишилися неушкодженими. Правитель засудив, їх до страти, відправивши для виконання вироку до Візантії. Святі отроки були усічені мечем, а святий мученик Лукиліан численними цвяхами прибитий до хреста.

Свідком подвигу святих мучеників була свята діва Павла, що присвятила себе служінню страждали за віру в Христа. Вона доставляла їжу в'язням-християнам, омивала їх рани, приносила ліки і хоронили тіла мучеників. Після спочинку святого Лукиліана і чотирьох отроків вона повернулася в Никомидію і продовжувала своє святе служіння. Свята діва була схоплена і кинута в піч, проте силою Божою залишилася неушкодженою. Тоді її відіслали до Візантії, де свята мучениця була усічена мечем.