Блаженний Костянтин, митрополит Київський і всієї Руси.

У 1155 Ростово-Суздальський князь Юрій Довгорукий вступив в першопрестольній град Київ і став великим князем. Об'єднавши майже всю Руську землю, Юрій Довгорукий приступив до вирішення церковних справ, які вимагали улаштування з 1145, коли митрополит Київський Михайло залишив кафедру і пішов у Константинополь (в 1147 році великий князь Ізяслав Мстиславич і Собор руських єпископів поставили митрополитом Київським Климента Смолятича без участі Константинопольського Патріарха, але не всі єпископи погодилися з цим, і в Руській Церкві почалася смута).

З ініціативи князя Юрія Довгорукого були проведені успішні переговори з Константинополем. У січні 1156 в Константинополі отримав посвячення на Київську кафедру митрополит Костянтин, який в тому ж році приїхав до Києва. Перед відправленням у свою північну митрополію він у січні того ж року брав участь в Константинопольському Соборі, де обговорювали питання про Євхаристійну Жертву. Церковний Собор Руської Церкви у складі митрополита Костянтина і єпископів Косьми Полоцького і Мануїла Смоленського приступив до відновлення канонічних норм церковного життя: священнодійства митрополита Климента були «уневажнені», а князь Ізяслав Мстиславович підданий суворому соборному осуду.

Митрополит Костянтин заміщав архієрейські кафедри єпископами-греками, прагнучи тим самим зробити неможливим повторення Собору 1147. У Суздаль на місце позбавленого кафедри Нестора був призначений грек Леон, до Чернігова - грек Антоній. По всій імовірності, греком був і Косьма, поставлений єпископом на знову засновану кафедру в Галичі. У Переяславль-Заліський був поставлений єпископ Василь. У Новгороді Великому на віче був обраний єпископом Аркадій.

Князь Юрій Довгорукий прислухався до думки митрополита в державних питаннях. Так, наприклад, блаженний Костянтин і київські ігумени просили Юрія не видавати князя Івана Берладника в руки князя Галицького Ярослава.

15 травня 1158 Юрій Довгорукий помер. Кияни, які не любили його, почали грабувати князівське майно та «бити» суздальців по містах і селах. Смерть Юрія Довгорукого дозволила захопити великокнязівський престіл Ізяславу Давидовичу, але в кінці 1158 він був вигнаний з Києва Ярославом Галицьким і Мстиславом Ізяславовичем, що вирішили передати столицю князеві Смоленському Ростиславу.

Митрополит Костянтин, прагнучи уникнути помсти Мстислава, сина відданого при ньому анафемі Ізяслава, пішов до Чернігова, де княжив Святослав Ольгович, друг і союзник Юрія Довгорукого, а єпископом був грек Антоній. Тут митрополит Костянтин раптово захворів. Передчуваючи свій спочинок, він закликав єпископа Антонія і вручив йому грамоту запечатану, взявши з клятвою обіцянку виконати все, що в ній написано. Коли після смерті митрополита Костянтина єпископ Антоній розпечатав перед князем Святославом цей заповіт і прочитав його, всі присутні були вражені: «Після моєї смерті не віддавайте похованню тіло моє, але, прив'язавши мотузки мені до ніг, витягніть мене з міста і киньте на поживу псам» .

Князь і єпископ здивувались великій покорі митрополита, і Антоній, хоча з жахом і багатьма слізьми, виконав, через клятву, його заповіт. Настрашився й народ нечуваній справі. Самозасуджене тіло лежало три дні і три ночі неушкодженим, жодний звір не міг до нього доторкнутися, і кожну ніч над ним видно було вогняні стовпи. Тоді князь Святослав, перейнявшись страхом Суду Божого, послав сказати про те до Києва великому князеві Ростиславу; звелів підняти святителя Христового та з великою честю нести в чернігівський Спасо-Преображенський собор. Там і поховано було тіло його, біля князя Ігоря Ярославовича. Усі три дні в Києві і в інших місцях вирувала буря. Гуркіт грому не припинявся, блискавка вразила двох пресвітерів, двох дияконів і чотирьох мирських людей. Але в Чернігові в усі ці дні яскраво світило сонце, і, як тільки було поховано священне тіло, всюди настала тиша, усі, дивуючись усьому, що сталося, славили Бога. Від мощів покійного  святителя стали відбуватися численні чудові зцілення.