Преподобний авва Дорофей був учнем преподобного Івана Пророка в палестинському монастирі авви Серида в VI столітті.

У молодості він старанно вивчав науки. «Коли я вчився ще в миру, - писав авва,  - то спочатку наука давалась мені дуже тяжко, настільки що, коли доводилось брати в руки книгу, то йшов ніби до звіра. Але коли став я примушувати себе, то Бог допоміг мені, і я настільки звик, що не пам'ятав, чи їв, чи пив, чи спав, від теплоти, що відчувалася при читанні. Ніколи не могли заманити мене за трапезу до кого-небудь з друзів моїх, навіть не ходив до них і для бесіди під час читання, хоча любив я товариство і любив товаришів моїх. Коли відпускав нас філософ ... я відходив туди, де жив, не знаючи, що буду їсти, бо не хотів витрачати часу для розпорядження щодо їжі ». Так вбирав преподобний авва Дорофей книжкову премудрість.

Із ще більшою ревністю присвятив він себе чернечій праці, коли пішов у пустелю. «Коли прийшов я в монастир, - згадував преподобний, - то казав собі: якщо стільки любові, стільки теплоти було для зовнішньої мудрості, то тим більше повинно бути для чесноти, - і поступово я більше зміцнився».

Одним з перших послухів преподобного Дорофея було зустрічати і влаштовувати захожих до обителі прочан. Йому доводилося розмовляти з людьми різного стану, що несли всілякі тяготи і випробування, поборювані різноманітними спокусами. На кошти одного брата преподобний Дорофей вибудував лікарню, в якій сам прислуговував. Сам святий авва так описував свій послух: «У той час я тільки що встав від тяжкої хвороби. І ось приходять прочани ввечері, - я проводив з ними вечір, а там погоничі верблюдів, - і їм виготовляв я потрібне; багато разів траплялося, що коли відходив я спати, зустрічалася інша потреба, і мене будили, - а потім наближалася година чування». Щоб боротися зі сном, преподобний Дорофей упросив одного брата будити його до служби, а іншого не дозволяти дрімати під час чування. «І повірте мені, - говорив святий авва, - я так поважав їх, наче від них залежало моє спасіння". Протягом 10 років преподобний Дорофей був келійником у преподобного Івана Пророка. Ще й раніше він відкривав йому всі помисли, а нови послух поєднав із самовідданістю у волю старця, так що не мав ніякої скорботи. Турбуючись, що він не виконає заповідь Спасителя про те, що через великі утиски належить увійти в Царство Небесне, авва Дорофей відкрив цей помисел старцю. Але преподобний Іван відповів: «Не журися, тобі нема про що турбуватися, хто знаходиться у послуху в отців, той насолоджується безтурботністю і спокоєм». Преподобний Дорофей вважав щастям для себе служити великому старцю, але завжди був готовий поступитися цією честю іншим. Крім отців обителі авви Серида преподобний Дорофей відвідував і слухав повчання і інших сучасних йому великих подвижників, зокрема і преподобного авви Зосими.

Після спочинку преподобного Івана Пророка, коли авва Варсонуфій прийняв на себе цілковите мовчання, преподобний Дорофей залишив монастир авви Серида і заснував іншу обитель, ченців якої окормлював до самого спочинку.

Преподобному авві Дорофею належить 21 повчання, кілька послань, 87 питань з записаними відповідями преподобних Варсонуфія Великого та Івана Пророка. У рукописах відомі також 30 слів про подвижництво і запис повчань преподобного авви Зосими. Творіння авви Дорофея сповнені глибокої духовної мудрості, відрізняються ясним, відточеним стилем, простотою і доступністю викладу. Повчання розкривають внутрішнє життя християнина, поступове сходження його в міру віку Христового. Святий авва часто звертається до порад великих святителів: Василя Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського. Слухняність і смиренність, з'єднані з глибокою любов'ю до Бога і ближніх, є тими чеснотами, без яких неможливе духовне життя, - ця думка пронизує всі повчання авви Дорофея.

У викладі скрізь відчутна особистість преподобного Дорофея, якого його учень, преподобний Досифей (пам'ять 19 лютого) охарактеризував так: «До братії, що подвизалися з ним, він ставився з соромливістю, смиренням і привітністю, без гордості і зухвалості, йому були властиві добродушність і простота, він поступався в суперечці, - але ж це початки благоговіння, доброзичливості і того, що солодше меду - одностайності, матері всіх чеснот».

Повчання авви Дорофея є початковою книгою тих, хто вступили на шлях духовного діяння. Прості поради, як діяти в тому чи іншому випадку, і найтонший аналіз помислів і порухів душі є надійним керівництвом для тих, хто вирішив досвідченим шляхом читати творіння авви Дорофея. Іноки, почавши читати цю книгу, не розлучаються з нею все життя.

Творіння авви Дорофея знаходилися у всіх монастирських бібліотеках, і завжди переписувалися. На Русі його книга душекорисних повчань і відповідей преподобних Варсонуфія Великого та Івана Пророка по кількості списків була найпоширенішою, поряд з «Ліствицею» преподобного Івана і творіннями преподобного Єфрема Сирина. Відомо, що преподобний Кирило Білоєзерський († 1427, пам'ять 9 червня), незважаючи на численні обов'язки ігумена, власноруч переписав повчання авви Дорофея разом з Ліствицею преподобного Івана.

Повчання авви Дорофея адресовані не лише ченцям: в усі часи цю книгу читали всі, хто прагнув виконати заповіді Спасителя.