Преподобний Кирило, ігумен Белоєзерський (в миру Кузьма) народився в Москві у благочестивих батьків. В юні роки він залишився сиротою і жив у свого родича, боярина Тимофія Васильовича Вельямінова, окольничого при дворі великого князя Димитрія Донського (1363 - 1389). Світське життя обтяжувало юнака. На прохання преподобного Стефана Махрищського (+ 1406; пам'ять 14 липня) боярин відпустив Кузьму в Симонівський монастир, де він і прийняв постриг від святого Феодора (+ 1395, пам'ять 28 листопада) з іменем Кирило. Чернечий послуху преподобний Кирило виконував під керівництвом старця Михаїла, згодом єпископа Смоленського. Вночі старець читав Псалтир, а преподобний Кирило клав поклони, але по першому удару дзвону біг на утреню. Він просив у старця дозволу вживати їжу через 2 - 3 дні, але досвідчений наставник не дозволив цього, а благословив їсти кожен день з братією, тільки не до ситості. Послух преподобний Кирило ніс у хлібопекарні: він носив воду, рубав дрова, роздавав хліб. Коли преподобний Сергій Радонезький приходив до Симоновської обителі, то насамперед відвідував і з любов'ю розмовляв з преподобним Кирилом. З хлібопекарні преподобного Кирила перевели в дім кухарів, і святий казав собі, дивлячись на палаючий вогонь: "Дивись, Кириле, не потрапити б тобі у вічний вогонь". Дев'ять років трудився в домі кухарів преподобний Кирило і стяжав таке розчулення, що не міг без сліз куштувати хліб, завдячуючи Господу. Уникаючи слави людської, преподобний часом вдавав божевільного. Як покарання за порушення поведінки настоятель призначив йому в їжу на 40 днів хліб і воду; преподобний Кирило з радістю поніс це покарання. Але як не приховував святий свою духовність, досвідчені старці розуміли його і проти волі змусили прийняти сан ієромонаха. У вільний від служіння час преподобний Кирило ставив себе на чергу послушника і займався важкими роботами. Коли святий Феодор був посвячений у архієпископа Ростовського, братія у 1390 році обрала преподобного Кирила архімандритом обителі.

Багаті і знатні люди стали відвідувати преподобного, щоб слухати його настанови. Це бентежило смиренний дух святого, і він, як не просила браття, не залишився настоятелем, а зачинився у своїй колишній келії. Але й тут часті відвідувачі турбували преподобного, і він перейшов на старе Симонівське. Душа преподобного Кирила прагнула до безмовності, і він благав Матір Божу, указати йому місце, корисне для спасіння. Одного разу вночі, читаючи, як завжди, акафіст перед іконою Божої Матері Одигітрії, він почув голос: "Іди на Білоозеро, там тобі місце".

У Белоєзерській стороні, тоді глухій і малолюдній, він довго ходив у пошуках місця, яке у видінні було йому призначено для його перебування. В околицях гори Мяури біля Сіверського озера він, разом зі своїм супутником преподобним Ферапонтом (пам'ять 27 травня), поставив хрест і викопав землянку.

Преподобний Ферапонт незабаром віддалився в інше місце, і преподобний Кирило не один рік на самоті подвизався в підземній келії. Одного разу святий Кирило, відчуваючи докори дивним сном, ліг заснути під сосною, але ледь він заплющив очі, як почув голос: "Біжи, Кириле!" Тільки встиг преподобний Кирило відскочити, як сосна рухнула. З цієї сосни подвижник зробив хрест. Іншим разом преподобний Кирило мало не загинув від полум'я і диму, коли розчищав ліс, але Бог зберігав Свого угодника. Один селянин намагався підпалити келію преподобного, але, скільки не намагався, це йому не вдавалося. Тоді зі сльозами каяття він сповідав свій гріх преподобному Кирилу, який постриг його в чернецтво.

З Симонівської обителі до преподобного прийшли улюблені ним ченці Зеведей і Діонісій, а потім Нафанаїл, згодом келар обителі. Багато з них стали приходити до преподобного і просити удостоїти їх чернецтва. Святий старець зрозумів, що час його безмовності скінчився, і у  1397 році він збудував храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Коли число братії збільшилося, преподобний установив для обителі статут гуртожитку, який освячував прикладом свого життя. У церкві ніхто не смів розмовляти, ніхто не повинен був виходити з неї перш закінчення служби; до святого Євангелія підходили за старшинством. За трапезу сідали кожен на своєму місці, і в трапезній була тиша. З трапезної кожен мовчки йшов у свою келію. Ніхто не міг отримувати ані листів, ані подарунків, не показавши їх преподобному Кирилу; без його благословення листів не писали. Гроші зберігалися в монастирській скарбниці, ні у кого не було ніякої власності. Навіть пити воду ходили в трапезну. Келії не закривалися, і в них, окрім ікон і книг, нічого не тримали. В останні роки життя преподобного Кирила боярин Роман вирішив подарувати обителі село і надіслав дарчу грамоту. Преподобний Кирило розсудив, що якщо обитель почне мати села, то для братії почнуться турботи про землю, з'являться поселенці, чернеча безмовність порушиться, і відмовився від дару.

Господь нагородив Свого угодника даром прозорливості і зцілень. Один Феодор, вступивши до обитель з любові до преподобного, потім так зненавидів його, що не міг дивитися на святого і поривався піти з обителі. Він прийшов у келію преподобного Кирила і, глянувши на його сивину, не міг від сорому вимовити ні слова. Преподобний сказав йому: "Не журися, брате мій, всі помиляються в мені, ти один знаєш правду і всю моє негідність; я дійсно невиправний грішник". Потім преподобний Кирило благословив Феодора і додав, що він більше не буде бентежитися своїми міркуваннями; з тих пір Феодор спокійно жив в обителі.

Одного разу не вистачило вина для Божественної літургії, і паламар сказав про цього святого. Преподобний Кирило звелів принести до нього порожню посудину, яка виявилася повною вина. Під час голоду преподобний Кирило роздавав хліб усім нужденним, і він не кінчався, незважаючи на те, що зазвичай запасів ледве вистачало для братії.

Преподобний приборкав бурю на озері, яка загрожувала рибалкам, передбачив, що ніхто з братії не помре до його смерті, не дивлячись на те, що лютував мор, а після багато хто піде слідом за ним.

Своє останнє Богослужіння преподобний здійснив у день Пресвятої Трійці. Заповівши братії зберігати любов між собою, преподобний Кирило блаженно спочив на 90-му році свого життя 9 червня 1427 в день пам'яті тезоіменного йому святителя Кирила, архієпископа Олександрійського. У перший же рік по смерті преподобного з 53 чоловік братії померли 30, і вцілілим, преподобний часто був уві сні з підтримкою і настановами. 

Преподобний Кирило любив духовне просвітництво і прищепив цю любов своїм учням. За описом 1635 року в монастирі значилося понад 2 тисяч книг, серед них 16 "чудотворця Кирила". Чудовими зразками духовного наставництва і керівництва, любові, миролюбства і втіхи є дійшовші до нас три послання преподобного до руських князів.

Загальноцерковне шанування преподобного почалося не пізніше 1447 - 1448 років. Житіє святого Кирила було написане за дорученням митрополита Феодосія і великого князя Василя Васильовича ієромонахом Пахомієм Логофетом, який прибув до Кирилівського монастиря в 1462 році і застав багатьох очевидців та учнів преподобного Кирила, зокрема і преподобного Мартиніана (пам'ять 25 січня), що управляв тоді Ферапонтівським монастирем.