На восьмий день після Свого Різдва Господь наш Ісус Христос, за старозавітним законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх немовлят чоловічої статі в знак Завіту Бога з праотцем Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10 - 14; Лев. 12, 3). При здійсненні цього обряду Божественному Немовляті було дано Ім'я «Ісус», сповіщене Архангелом Гаврилом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії (Лк. 1, 31 - 33; Лк. 2, 21). За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям слід неухильно виконувати Божественні встановлення. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був справжньою Людиною, а не носієм примарної плоті, як учили деякі єретики (докети). У Новому Завіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення, прообразом якого він був (Кол. 2, 11 - 12).

Свідчення про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві сягають IV століття. Канон свята написаний преподобним Стефаном Савваітом (пам'ять 28 жовтня). Разом з обрізанням, прийнятим Господом як знак Завіту Бога з людьми, Він отримав й Ім'я «Ісус» («Спаситель») як печать Свого служіння справі спасіння світу (Мф. 1, 21; Мк. 16, 17; Мк. 9, 38-39; Лк . 10, 17; Дії. 3, 6 Дії. 3, 16; Фил. 2, 9-10).

Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили в Новий Завіт з Богом і "обрізані обрізанням нерукотворним, скинувши людське тіло гріховне, обрізанням Христовим" (Кол. 2, 11). Саме ім'я християнина свідчить про вступ людини в Новий Завіт з Богом.