Преподобний Мартиніан з 18 років поселився в пустелі, поблизу міста Кесарії Палестинської, де пробув у подвигах і безмовності 25 років, удостоївшись благодатного дару зцілення хвороб. Проте ворог не залишав відлюдника, наводячи на нього різні спокуси. Одного разу жінка-блудниця поспорила з розпусними людьми, що спокусить святого Мартиніана, слава про добродійне життя якого розповсюдилася по місту. Вона прийшла до нього в нічну пору під виглядом мандрівника, просячи нічлігу. Святий впустив її, оскільки погода була непогожа. Лукава гостя переодягнулася в дорогий одяг і стала спокушати подвижника. Тоді святий вийшов з келії, запалив багаття і встав босими ногами на палаюче вугілля. Він говорив при цьому собі: "Важко тобі, Мартиніане, терпіти цей тимчасовий вогонь, як же ти терпітимеш вічний вогонь, приготований тобі дияволом?" Жінка, вражена цим видовищем, розкаялася і просила святий наставити її на шлях порятунку. По його вказівці вона відправилася до Вифлєєму, в монастир святої Павли, де в строгих подвигах прожила 12 років до своєї блаженної кончини. Ім'я жінки було Зоя.

Зцілившись від опіків, святий Мартиніан віддалився на безлюдний скелястий острів і прожив просто неба декілька років, харчуючись їжею, яку йому час від часу привозив один корабельник, а преподобний плів для нього корзини.

Одного разу під час сильної бурі розбився корабель і до острова, де рятувався святий Мартиніан, хвилі принесли на обламках корабля дівчину на ім'я Фотинія.

Блаженна дівчина Фотинія залишилася жити на острові, де і провела в самоті 6 років, а потім віддала Богові душу. Упокоєння її відкрив все той же корабельник, що привозив їй, як і преподобному Мартиніану, їжу. Він перевіз тіло блаженної Фотинії до Кесарії Палестинської, де воно було з честю поховано єпископом і кліром. Пам'ять преподобних Зої і Фотинії святкується того ж дня.