Священномученик Єрмоген, Патріарх Московський і всієї Руси

 Священномученик Єрмоген, Патріарх Московський і всієї Руси, походив з донських козаків. За свідченням самого Патріарха, він був священиком в місті Казані при казанській готельній церкві в ім'я святителя Миколая (пам'ять 19 грудня і 22 травня). Незабаром він прийняв чернецтво і з 1582 року був архімандритом Спасо-Преображенського монастиря в Казані. 13 травня 1589 року хиротонісан в єпископа і став першим Казанським митрополитом.

За час служіння Святійшого Патріарха в Казані здійснилося явлення і набуття чудотворної Казанської ікони Божої Матері у 1579 році. Будучи ще священиком, він, з благословення тодішнього Казанського архієрея Єремії, переносив новоявлену ікону з місця набуття до церкву в ім'я святителя Миколая. Володіючи неабияким літературним даруванням, святитель сам склав в 1594 році оповідь про явлення чудотворної ікони і про доконані від неї чудеса. У 1591 році святитель збирав до кафедрального собору новоохрещених татар і протягом декількох днів наставляв їх у вірі.

У 1592 році були перенесені мощі святителя Германа, другого Казанського архієпископа (пам'ять 25 вересня, 6 листопада, 23 червня), що помер в Москві 6 листопада 1567 року, під час морової виразки, і похороненого у церкві в ім'я святителя Миколая. За благословенням Патріарха Іова (1589 - 1605) святитель Єрмоген зробив їх поховання в Свіяжському Успенському монастирі. 9 січня 1592 року святитель Єрмоген направив Патріарху Іову листа, в якому повідомляв, що в Казані не здійснюється особливе поминання православних воїнів, життя тих, що поклали за віру і Вітчизну під Казанню, і просив встановити певний день пам'яті. Одночасно він повідомляв про трьох мучеників, що постраждали в Казані за віру Христову, з яких один був росіянин, на ім'я Іван (пам'ять 24 січня), родом з Нижнього Новгорода, полонений татарами, а двоє інших, Стефан і Петро (пам'ять 24 березня), новонавернені татари. Святитель висловлював співчуття, що ці мученики не були вписані до синодику, що читався в Неділю Православ'я, і що їм не співалася вічна пам'ять. У відповідь святителеві Єрмогену Патріарх прислав указ від 25 лютого, який наказував "по всіх православних воїнах, убитих під Казанню і в межах казанських, здійснювати в Казані і по всій Казанській митрополії панахиду в суботній день після Покриви Пресвятої Богородиці і вписати їх у великий синодик, що читається в Неділю Православ'я", повелівалося вписати в той же синодик і трьох мучеників казанських, а день їх пам'яті доручалося визначити святителеві Єрмогену. Святитель оголосив патріарший указ по своїй єпархії, додавши, щоб по всіх церквах і монастирях служили літургії і панахиди по трьох казанських мучениках і поминали їх на літіях і на літургіях 24 січня. Святитель Єрмоген з ревністю у вірі і твердістю в дотриманні церковних традицій, піклувався про освіту віри Христової казанських татар.

У 1595 році при діяльній участі святителя здійснилося набуття і відкриття мощів казанських чудотворців: святителів Гурія, першого архієпископа Казанського (пам'ять 4 жовтня, 5 грудня, 20 червня), і Варсонофія, єпископа Тверського (пам'ять 4 жовтня, 11 квітня). Цар Федір Іванович (1584 - 1598) наказав спорудити в Казанському Спасо-Преображенському монастирі нову кам'яну церкву на місці колишньої, де були похоронені святі. Коли були знайдені труни святителів, святий Єрмоген прийшов з собором духівництва, повелів розкрити труни і, побачивши нетлінні мощі і одяг святителів, повідомив Патріарха і царя. Згідно благословення Патріарха Іова та за наказом володаря, мощі новоявлених чудотворців були поставлені в новому храмі. Святий Єрмоген сам склав житія святителів Гурія і Варсонофія.

За видатні архіпастирскі здібностіі митрополит Єрмоген був вибраний на первосвятительську кафедру, і 3 липня 1606 року він возведений собором святителів на Патріарший престол в Московському Успенському соборі. Митрополит Ісидор вручив Патріархові палицю святителя Петра, Московського чудотворця (пам'ять 5 жовтня, 21 грудня, 24 серпня), а цар приніс в дар новому Патріархові панагію, прикрашену коштовним камінням, білий клобук і посох. За стародавнім чином Патріарх Єрмоген здійснював вхід на осляті.

Діяльність Патріарха Єрмогена співпала з важким для Російської держави періодом - нашестям самозванця Лжедимитрія і польського короля Сигизмунда III. Первосвятиель всі свої сили присвятив служінню Церкві і Вітчизні. У цьому подвигу Патріарх Ємоген не був самотній: йому наслідували і допомагали самовіддані співвітчизники. З особливим натхненням протистояв Святіший Патріарх зрадникам і ворогам Вітчизни, що бажали ввести в Росії уніатство і католицизм, викорінити Православ'я, поневоливши російський народ. Коли самозванець підійшов до Москви і розташувався в Тушино, Патріарх Єрмоген направив бунтівним зрадникам два послання. У одному з них він писав: "...Ви забули обітниці православної віри нашої, в якій ми народилися, хрестилися, виховалися і зросли, переступили хресне цілування і клятву стояти до смерті за оселю Пресвятої Богородиці і за Московську державу і пристали до помилково-уявного вашому царька... Болить моя душа, страждає серце, і всі нутрощі мої мучаться, всі сустави мої здригаються; я плачу і з риданням вигукую: помилуйте, помилуйте, браття і діти, свої душі і своїх батьків, спочилих і живих... Подивіться, як Вітчизна наша розкрадається і розоряється чужими, до якої наруги вдаються святі ікони і церкви, як проливається кров неповинних, волаюча до Бога. Задкмайтесь, на кого ви піднімаєте зброю: чи не на Бога, що створив вас? чи не на своїх братів? Чи не свою Вітчизну розоряєте?... Заклинаю вас Ім'ям Бога, відстаньте від свого почину, поки є час, щоб не загинути вам до кінця". У іншій грамоті Первосвятитель закликав: "Бога ради, пізнайте себе і поверніться, обрадуйте своїх батьків, своїх дружин і дітей, і всіх нас; і ми будемо благати за вас Бога..." Незабаром праведний суд Божий відбувся і над Тушинським злочинцем: його спіткала така ж сумна і безславна доля, як і попередника; він був убитий власними наближеними 11 грудня 1610 року. Але Москва продовжувала залишатися в небезпеці, оскільки в ній знаходилися поляки і зрадники-бояри, віддані Сигизмунду III. Грамоти, що розсилалися Патріархом Єрмогеном по містах і селах, заохочували російський народ до звільнення Москви від ворогів і обрання законного російського царя. Москвичі підняли повстання, у відповідь на яке поляки підпалили місто, а самі сховалися в Кремлі. Спільно з російськими зрадниками вони насильно усунули святого Патріарха Єрмогена з Патріаршого престолу і закрили в Чудовому монастирі під вартою. У Світлий понеділок 1611 року російське ополчення підійшло до Москви і почало облогу Кремля, що продовжувалася декілька місяців. Обложені в Кремлі поляки не раз посилали до Патріарха послів з вимогою, щоб він наказав російським ополченцям відійти від міста, загрожуючи при цьому стратою. Святитель твердо відповідав: "Що ви мені погрожуєте? Боюся єдиного Бога. Якщо всі ви, литовські люди, підете з Московської держави, я благословлю російське ополчення йти від Москви, якщо залишитеся тут, я благословлю всіх стояти проти вас і померти за православну віру". Вже з ув'язнення священномученик Єрмоген звернувся з останнім посланням до російського народу, благословляючи визвольну війну проти завойовників. Російські воєводи не проявили узгодженості, тому не змогли узяти Кремль і звільнити свого Первосвятителя. Більше дев'яти місяців тужив він в тяжкому ув'язненні, і 17 лютого 1612 року помер мученицькою смертю з голоду.

Звільнення Росії, за яке з такою непохитною мужністю стояв святитель Єрмоген, успішно завершилося російським народом. Тіло священномученика Єрмогена було похоронене в Чудовому монастирі, а в 1654 році перенесено до Московського Успенського собору. Прославляння Патріарха Єрмогена в лиці святителів здійснилося 12 травня 1913 року.