Священномученик Полікарп, єпископ Смирнський, народився близько 80 року, жив в Малій Азії, в місті Смирні. Рано залишившись сиротою, він був вихований, по вказівці Ангела, благочестивою вдовою Калістою. Після смерті названої матері Полікарп роздав свій маєток і став вести цнотливе життя, служивши хворим і немічним. Його дуже полюбив і наблизив до себе святий єпископ Смирнський Вукол (пам'ять 19 лютого). Він посвятив Полікарпа в диякона, доручивши йому проповідувати в храмі Слово Боже.

У той час ще був живий святий апостол Іван Богослов. Святий Полікарп був особливо близький до святого Івана Богослова, якого супроводжував в його апостольських подорожах. Святитель Вукол висвятив святого Полікарпа в пресвітера, а незадовго до смерти заповідав поставити його єпископом на Смирнську кафедру. Коли здійснювалося висвячення святого Полікарпа в єпископи, йому з'явився Господь Ісус Христос. Святитель Полікарп з апостольською запопадливістю керував своєю паствою. Користувався він великою любов'ю і серед священства. З великою теплотою ставився до нього святий Ігнатій Богоносець. Відправляючись до Риму, де його чекала страта (він був розтерзаний дикими звірами), він писав святому Полікарпу: "Як керманичам потрібні вітри або захоплюваному - пристань, так теперішньому часу потрібний ти для того, щоб досягнути Бога".

На Римський престол вступив імператор Марк Аврелій (161 - 180), на християн було розпочате одне з жорстоких гонінь. Язичники вимагали, щоб суддя шукав святого Полікарпа - "отця усіх християн" і "звідника всієї Азії". В цей час святитель Полікарп за наполегливим проханням своєї пастви перебував в невеликому селищі неподалік від Смирни. Коли воїни прийшли за ним, святий Полікарп вийшов назустріч і велів їх нагодувати, а сам в цей час став молитися, готуючись до мученицького подвигу. Його страждання і смерть описані в "Посланні християн Смирнської Церкви до інших Церков" - одній з найстародавніших пам'яток християнської писемності. Будучи приведеним на суд, святитель Полікарп твердо сповідав свою віру в Христа і був засуджений до спалювання. Кати хотіли прибити його до стовпа, але він спокійно їм сказав, що не зійде з багаття, і його тільки зв'язали мотузком. Полум'я оторнуло святого, але не торкнулося його, зімкнувшись в повітрі над його головою. Бачивши, що вогонь не шкодить йому, натовп язичників та юдеїв стали вимагати, щоб він був убитий мечем. Коли святому Полікарпу нанесли рану, з неї витекло так багато крові, що вона погасила полум'я. Тіло священномученика Полікарпа спалили. Смирнські християни з благоговінням зібрали його чесні останки, свято шануючи його пам'ять.

Збереглася розповідь про святого Полікарпа його учня, святого Іринея Ліонського, який наводить Євсевій в "Церковній Історії" (V, 20): "Я був ще дуже молодий, коли бачив тебе в Малій Азії у Полікарпа, - звертається святий Іриней до свого друга Флоріна - ...Я міг би тепер вказати місце, де сидів блаженний Полікарп і розмовляв, - міг би зобразити його ходу, спосіб його життя, зовнішній вигляд, його бесіди з народом, його дружнє поводження з Іваном, як він сам розповідав, і з іншими самовидцями Господніми, - те, як він пригадував слово їх і переказував, що чув від них про Господа, Його учення і чудеса... По милості Божій до мене, я і тоді ще уважно слухав Полікарпа і записував слова його не на дошці, але в глибині мого серця... Отже, можу засвідчити перед Богом, що якби цей блаженний і апостольський старець почув що-небудь подібне твоїй помилці, то він негайно загородив би слух свій і виявив би обурення своє звичайною приказкою: "Боже Благий! До якого часу Ти допустив мене дожити".

За життя святитель написав декілька Послань до пастви і листів до різних осіб. До нашого часу дійшло його Послання до Филипійців, яке, за повідомленням Блаженного Єронима, читалося в Малоазійських церквах за Богослужінням. Воно було написане святителем у відповідь на прохання Филипійців прислати їм листи священномученика Ігнатія Богоносця, що збереглися у святителя Полікарпа.