Священномученик Арсеній (Мацієвич), митрополит Ростовський (у миру Олександр Мацієвич) був останнім супротивником церковної реформи Петра I. Він народився в 1697 (за іншими даними в 1696) році у Володимирі-Волинському в сім'ї православного священика, що вів свій рід з польської шляхти.

Здобувши освіту в Київській Духовній Академії, в 1733 році він був уже ієромонахом. Незабаром він зробив подорож до Устюга, Холмогорів та Соловецького монастиря, де полемізував із ув'язненими там старовірами; з приводу цієї полеміки він написав «Повчання розкольникам»

У 1734-1737 роках отець Арсеній брав участь в Камчатській експедиції. У 1737 році він був відряджений до члена Синоду Амвросія (Юшкевича), що займав у той час головуюче місце в церковній ієрархії. Це призначення привело до зближення двох ієрархів і визначило подальшу долю отця Арсенія. Висвячений у 1741 році в сан митрополита Тобольського і всього Сибіру, Владика Арсеній захищав в Сибірі права новохрещених інородців від утисків воєвод, а духівництво - від втручання світського суду.

Суворий сибірський клімат згубно позначився на здоров'ї Владики і незабаром після запанування Єлісавети Петрівни він був переведений у 1742 році на кафедру до Ростова з призначенням членом Синоду.

Строгий до підлеглих, Владика займає різку опозицію і до світської влади. Він наполягає перед Імператрицею Катериною II щодо усунення світських чинів зі складу Синоду, стверджує, що Синод взагалі не має канонічної основи, і робить висновок про необхідність відновлення Патріаршества. Записка Владики «Про управління церковне» з'явилася першим протестом Російської ієрархії супроти синодальної системи.

Ще більше загострилися відносини Владики зі світською владою, коли на прикінці царювання Єлісавети Петрівни, потім при Петрові III і Катерині II розпорядження, спрямовані на обмеження монастирів в управлінні їхніми маєтками, викликали сильне обурення у вищому духівництві.

9 лютого 1763 року Владика в Ростові здійснює «Чин відлучення» з деякими додатками, спрямованими супроти тих, що «чинять насильство і зневагу святих Божих церков і монастирів», «захоплюючи пожертвувані стародавніми Боголюбцями маєтки».

У березні Владика подав дві доповідні на синод, де доповідає Імператриці про те, що Святитель Арсеній є «зневажником Її Величністі». Катерина передала його до суду Синоду, який тривав сім днів: Владика був засуджений, зведений в звання простого ченця і заточений до Карельського Миколаївського монастиря.

Але і в засланні Святитель не переставав викривати дії знецерковленних властей відносно церковного майна, висловлював сумнів щодо права Катерини II на престол, співчуття Великому Князеві Павлу Петровичу. Справі Владики було надано політичне забарвлення і наприкінці 1767 року він був позбавлений чернецтва і засуджений до «вічного ув'язнення». Під ім'ям «Андрія Брехуна» його ув'язнили в Ревельському казематі, де і помер 28 лютого 1772 року.

За покірливе перенесення скорботи і некористолюбство, а також за мученицьку смерть за Церкву Святитель вшановувався побожним народом.

Зарахований до лику святих нашої Православної Церкви для загальноцерковного шанування.