Преподобний Агафон Єгипетський, сучасник преподобного Макарія Великого (пам'ять 19 січня), трудився в Скитській пустелі в Єгипті. Він відрізнявся незвичайним упокорюванням, рахуючи себе найгрішнішим серед людей. Одного разу здалеку прийшли до преподобного Агафона ченці для духовної бесіди і звернулися до нього: "Чи ти отець Агафон?" "Бачите перед собою грішного раба Божого", - відповів преподобний. "Доходять чутки, що ти людина горда і захланна", - продовжували ченці. "Довершена правда", - погодився святий. - "Ми чули також, що ти брехун і любиш пересуджувати інших". "І це правда", - підтвердив святий Агафон. "Понад те говорять, що ти єретик?" - не відступали ченці, але негайно зустріли заперечення: "Марно, я не єретик".

Коли ж запитали преподобного, чому, прийнявши на себе інші пороки, він відрікся від останнього, святий пояснив: "Тих пороків і не можна не приписувати собі, тому що всякій людині властиво хибити, і всі ми, по зіпсованій природі нашій, мимоволі захоплюємося пороками, а єресь є боговідступництво, самовільне зречення від Істини Божої".

На питання про те, які подвиги важливіші в справі спасіння, зовнішні чи внутрішні, преподобний Агафон відповідав: "Людина подібна до дерева; зовнішнє або тілесне заняття приносить листя, а душевне породжує плід. Але оскільки Священне Писання запевняє, що "всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і кидають у вогонь" (Мф. 3, 10), то з цього видно, що більш за все увагу слід звертати на плід. Але дерево також має потребу в листі, щоб ними підтримувати життєві соки і щоб тінь листя подавала захист дереву і плодам його від висушуючої спеки".

Преподобний Агафон помер близько 435 року. Три дні перед смертю святий сидів мовчки і зосереджено, немов вдивляючись в щось. На здивоване питання ченців він відповів, що бачить себе на Суді перед Христом. "Невже і ти, отче, боїшся суду?" - запитали його. "Я по силі моїй виконував закони Господні, але як людина чи можу бути впевнений, чи благагочестивими перед Богом є мої вчинки?" - "Хіба ти не сподіваєшся на добрі твої справи, які ти створив, догоджаючи Боові?" - запитали ченці. - "Не сподіваюся до тих пір, поки не побачу Бога. Одна справа суд людський, а інша справа суд Божий". Сказавши це, святий відійшов до Господа.