Ікона Пресвятої Богородиці «Страсна» отримала свою назву від того, що близько лику Матері Божої зображуються два Ангели із знаряддями страстей Господніх. Про прославлення ікони відомо наступне: одна благочестива жінка, Катерина, після вступу в шлюб стала піддаватися припадкам і біснуванню: позбулася розуму, тікала в ліс і не раз робила замах на самогубство. У хвилини просвітління вона молилася Матері Божої і дала обітницю в разі зцілення вступити в монастир.

Мінська ікона Пресвятої Богородиці в кінці X століття була перенесена святим рівноапостольним князем Володимиром з Корсуні до Києва і поставлена в Десятинній церкві (пам'ять освячення церкви в 996 році – 12/25 травня), в якій і перебувала більше 500 років. У 1500 році, під час взяття Києва ханом Менглі-Гіреєм, якийсь татарин, зірвавши з чудотворної ікони ризу і прикраси, кинув її в Дніпро.

Ікона Божої Матері «Всіх скорботних Радість» (з грошиками) прославилася в 1888 році в Петербурзі, коли під час страшної грози блискавка ударила в каплицю, але перебуваюча в ній свята ікона Цариці Небесної, що представляє собою список з ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість», яку з Москви привезла княгиня Наталія Олексіївна (сестра Петра Великого), залишилася неушкодженою. Образ, до того часу з потемнілим від кіптяви ликом, оновився і просвітлів. Обгорів лише шнур, на якому свята ікона висіла в кутку каплиці, та прилиплі до поверхні кілька дрібних мідних монет (грошиків) з розбитою вщент скриньки для подаяння.

Свій початок історія прославленої Почаївської ікони Божої Матері бере з 1595 року. У ті часи на Волині перебував константинопольский митрополит Неофіт, який на прохання благочестивої дворянки Ганни Гойської відвідав її будинок, де лежав сліпий брат хазяйки Пилип. У благословення владика залишив привезену з Константинополя ікону Богородиці. Сліпий старанно молився перед святим образом й одного разу уві сні йому з'явилася Пресвята Діва і веліла уповати на допомогу Божу. Прокинувшись вранці, Пилип прозрів, і з великою радістю і сльозами на очах дякував своїй Цілительниці. Після цього чуда і декількох явлень уві сні Пресвятої Діви Марії у чудовому сяйві, сім'я не насмілилась більш тримати у себе чудотворну ікону. У 1597 році вона була перенесена в Почаївський монастир, де від неї продовжували чинитися чудеса і знамення.

Чирська (Псковська) ікона Божої Матері спочатку перебувала у церкві села Чирські Псковської єпархії і іменувалася «Чирською». 16 липня 1420 року при великому князі Василі Дмитровичу, архієпископі Новгородському і Псковському Симеоні і Псковському князю Феодорі Олександровичу під час морового пошесті, яка була в Пскові, від Чирської ікони Богоматері з обох очей пролилися сльози. Про це повідомили владі міста Пскова. Священнослужителі перенесли чудотворну ікону в Псков. Назустріч іконі був здійснений хресний хід. Ікону поставили в соборній церкві в Ім'я Святої Трійці.

Як свідчать стародавні літописи і давньоруська «Повість про Луку Колоцького», чудотворна Колоцька ікона Божої Матері з'явилася в 1413 році в вотчині князя Андрія Дмитровича, онука Іванового, правнука Іванового і праправнука Даниїла Московського, в 15-ти верстах від міста Можайська, в містечку Колоча Смоленської губернії. Селянин цього селища на ім'я Лука знайшов і з благоговінням переніс святий образ в свій будинок, в якому в той час знаходився якийсь розслаблений хворий. Почувши про чудесне явлення ікони Пресвятої Богородиці, болящий з вірою приклався до ікони і отримав повне зцілення. Про це чудесне зцілення стало відомо в околицях, багато стражденних і хворих почали притікати до чудотворної ікони на поклоніння і отримували від Богородиці благодатну допомогу.

Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Нерушима Стіна» виконана в стилі мозаїки на стіні над горнім місцем головного вівтаря київського Софійського собору. Божа Матір зображена на золотому тлі стоячи у повний зріст на чотирикутному золотому камені з піднятими руками. Ікона отримала своє найменування «Нерушима Стіна» з огляду на те, що протягом дев'яти століть залишалася неушкодженою, незважаючи на те, що і собор, і місто неодноразово піддавалися руйнуванню. Зберіглося старовинний опис цієї ікони: «на зріст Богородиця велетенська, як і всі Її справи на Русі. Вона стоїть на золотому камені, як на непорушній основі всіх хто перебуває під Її захистом. Її хітон Небесного кольору, червлений пояс і на ньому висить лентіон, яким Вона витирає стільки сліз. Лазурові поручи на піднятих до неба руках. Золоте покривало опускається з Її голови і переважене у вигляді омофору на лівому плечі, на знамення Її покриву, Ширшого від хмар, згідно слів церковних пісень. Світла зірка горить на чолі Богоматері і дві зірки на раменах, бо Вона Сама, Матір незаходимого Світла, була і є для нас зорею незаходимого Сонця».

Ікону Божої Матері «Пом'якшення злих сердець» називають ще «Симеонове пророцтво». Як оповідає святий євангелист Лука, праведному старцю Симеону «... було передбачене Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього» (Лк. 2. 26). І от коли батьки на сороковий день після народження Немовлятка принесли Його до храму, прийшов туди «за натхненням» і Симеон, узяв Немовля на руки (звідки і з'явилася назва «Богоприємець») і вимовив знамениті слова, якими з тих пір завершується кожної служби на вечерні і відомі як Молитва святого Симеона: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм із миром ...» (Лк. 2. 29). Потім він благословив святого Йосифа і Пречисту Матір Спасителя і звернувся до Марії з тим самим Симеоновим пророцтвом: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й підняття багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, - і Тобі Самою зброя пройде душу, - щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2. 34, 35). Подібно до того, як Христа пронижуть цвяхами і копієм, так і душу Пречистої Діви вразить якась «зброя» печалі і сердечного болю, коли побачить Вона страждання Сина Свого; після ж відкриються приховані думки людей, яким належить зробити вибір: з Христом вони або проти Нього. Таке тлумачення Симеонового пророцтва і стало предметом кількох «символічних» ікон Богородиці.

Ікона Божої Матері Нікейська прославилася в 304 році. Під час облоги Аміром міста Нікеї, що знаходилося в Малій Азії, один чоловік Костянтин, побачивши ікону Божої Матері, схопив камінь, кинув в ікону і потім почав топтати ногами. Вночі святотатцеві явилася уві сні Богородиця і сказала: «Ти вчинив велику наругу Мені. Знай, що ти зробив це собі на погибель». Покарання було негайно. Під час бою він був раптово вражений в голову каменем та й упав бездиханним.

Оранська Володимирська ікона Божої Матері з'явилася в 1634 році при наступних обставинах: нижегородський вотчинник Петро Гладков плекав глибоке благоговіння до Володимирської ікони Божої Матері, яка перебувала в Московському Успенському соборі. Він попросив священика Успенського собору Кодрата, який любив займатися іконописом, за участю іншого іконописця, Григорія Чорного, зробити копію з цієї ікони і відвіз її до себе на батьківщину в село Бочеєво. Через кілька років він отримав у сні вказівку побудувати храм на честь Володимирської ікони на зазначеній йому горі. Вирушивши на пошуки, Петро в непрохідній гущавині лісу набрів на місце, над яким стояло незвичайне сяйво у вигляді сонячного стовпа. Гладков відразу ж дізнався гору, яка йому була вказана у сні. Це була Словенська гора