Численні чудеса, які прославили Любецьку ікону Божої Матері, що отримала своє найменування від містечка Любеч, що в Чернігівському краї, були описані святителем Димитрієм Ростовським. Святий образ був явлений в ХI столітті. У 1653 році, коли на Любеч очікувалося напад поляків, ікона була перенесена до Києва. У 1701 році оновлений в стольному граді образ повернули в Любецький храм, освячений на честь Воскресіння Христового, а в Київському Софійському соборі був залишений точний список з чудотворної ікони, де він перебуває і досі. У 1874 році свята ікона була поміщена в срібну ризу, майстерно зроблену на кошти, пожертвувані жителями містечка Любеч.

На іконі «Нев'янучий Цвіт» Пресвята Богородиця тримає Свого Божественного Сина на правій руці, а в лівій руці у Неї - квітка білої лілії. Ця квітка символічно знаменує нев'янучий цвіт дівоцтва і непорочності Пречистої Діви, до Якої так і звертається Свята Церква: «Ти єси Корінь дівоцтва і Нев'янучий Цвіт чистоти». Списки цієї ікони прославилися в Москві, Воронежі та інших містах Руської Церкви.

Свята ікона Божої Матері «Одигітрія», іменована Шуйською, явилася в місті Шуї Володимирської єпархії в розпалі лютуючої пошесті моровиці в 1654-1655 роках. Населення міста в цій біді вдавалося до молитви, збиралося в храмах, просячи у Господа милості. Один благочестивий парафіянин Воскресенської церкви порадив своїм співгромадянам зібрати кошти і замовити список зі Смоленської ікони Божої Матері і поставити її в храмі, що й було зроблено. Ікона була написана вродовж 7 днів, під час яких жителі Шуї постили і здійснювали старанні молитви до Божої Матері. Причастившись Святих Таїн, вони на чолі зі священиком внесли знову написану ікону в церкву. З того часу моровиця припинилася. У 1831 році заступництвом Богоматері припинилася в Шуї і епідемія холери. Від цієї святої ікони отримав зцілення від біснування отрок Яків і багато інших хворих.

Свята ікона Божої Матері «Одигітрія», іменована Шуйською, явилася в місті Шуї Володимирської єпархії в розпалі лютуючої пошесті моровиці в 1654-1655 роках. Населення міста в цій біді вдавалося до молитви, збиралося в храмах, просячи у Господа милості. Один благочестивий парафіянин Воскресенської церкви порадив своїм співгромадянам зібрати кошти і замовити список зі Смоленської ікони Божої Матері і поставити її в храмі, що й було зроблено. Ікона була написана вродовж 7 днів, під час яких жителі Шуї постили і здійснювали старанні молитви до Божої Матері. Причастившись Святих Таїн, вони на чолі зі священиком внесли знову написану ікону в церкву. З того часу моровиця припинилася. У 1831 році заступництвом Богоматері припинилася в Шуї і епідемія холери. Від цієї святої ікони отримав зцілення від біснування отрок Яків і багато інших хворих.

Курсько-Корінна ікона Божої Матері «Знамення»  - одна з найдавніших ікон Православної Церкви. У ХІІІ столітті, під час татарської навали, коли вся Руська держава зазнавала найбільше нещастя, місто Курськ, розорене полчищами Батия, почало занепадати. Одного разу в околицях міста один мисливець помітив ікону, яка лежала біля коріння дерева, звернену ликом до землі. Мисливець підняв її і побачив, що зображення ікони подібно іконі «Знамення» Новгородської. Одночасно з явленням цієї ікони здійснилося і перше диво. Як тільки мисливець підняв святу ікону з землі, зараз на місці, де лежала ікона, з силою забило джерело чистої води. Це відбулося 8 вересня 1259 року. Мисливець не зважився залишити ікону в лісі і, побудувавши на місці набуття невелику дерев'яну каплицю, поставив у ній новоявлений образ Богоматері.

Курсько-Корінна ікона Божої Матері «Знамення»  - одна з найдавніших ікон Православної Церкви. У ХІІІ столітті, під час татарської навали, коли вся Руська держава зазнавала найбільше нещастя, місто Курськ, розорене полчищами Батия, почало занепадати. Одного разу в околицях міста один мисливець помітив ікону, яка лежала біля коріння дерева, звернену ликом до землі. Мисливець підняв її і побачив, що зображення ікони подібно іконі «Знамення» Новгородської. Одночасно з явленням цієї ікони здійснилося і перше диво. Як тільки мисливець підняв святу ікону з землі, зараз на місці, де лежала ікона, з силою забило джерело чистої води. Це відбулося 8 вересня 1259 року. Мисливець не зважився залишити ікону в лісі і, побудувавши на місці набуття невелику дерев'яну каплицю, поставив у ній новоявлений образ Богоматері.

Віленська ікона Божої Матері написана святим євангелистом Лукою. Довгий час вона була родовою святинею грецьких імператорів в Константинополі. У 1472 році ікону перенесла в Москву Софія Палеолог, дружина великого князя Московського Івана III (1462-1505). У 1495 році великий князь благословив цією іконою свою доньку Олену при видачі її заміж за Литовського короля Олександра. На честь перенесення ікони в колишню столицю Литви р. Вільно встановлено святкування 15 лютого. Пізніше святу ікону поставили в Предтеченському храмі, в якому була похована княгиня Олена.

Іван Грозний, намагаючись повернути чудотворну ікону в Москву, пропонував за неї королю Сигізмунду 50 знатних литовських бранців, але король рішуче відмовив, тому що все духовенство, як православне, так і уніатське, не хотіло позбутися цього скарбу.

У соборній церкві Успенського Далматського монастиря, розташованого на березі річки Ісеті в Пермській області зберігався чудотворний образ Успіння Божої Матері, що належав іноку Далмату, засновнику цієї обителі.

У першій половині XVII-го століття дворянин Димитрій Іванович Мокринський, житель м. Тобольська, віддалився в Невьянський монастир (Тобольська єпархія), де і прийняв чернецтво з ім'ям Далмата. Так як чернець відрізнявся доброчесним життям і був подвижником, браття Невьянського монастиря побажала обрати його своїм ігуменом. Але смиренний Далмат, уникаючи цього високого та відповідального сану, пішов з обителі, взявши з собою ікону Успіння Богоматері. У 1644-му році він прибув в Пермську губернію і тут оселився в печері у володіннях Тюменського татарина Ілігея.