Святий апостол Павло, спочатку носив єврейське ім'я Савло, належав до коліна Веніяминового народився в кілікійському місті Тарсі (у Малій Азії), який вже тоді славився своєю грецькою академією і освіченістю своїх жителів. Як уродженець цього міста, як виходець з юдеїв, що вийшов з рабства у римських громадян, Павло мав права римського громадянина. У Тарсі Павло отримав своє перше виховання і, ймовірно, там познайомився з поганською культурою, бо в його промовах і посланнях ясно проглядають сліди знайомства з язичницькими письменниками.  

Подальшу освіту він отримав в Єрусалимі, у славетній на той час рабинській академії у знаменитого вчителя Гамаліїла, який вважався знавцем Закону і, незважаючи на приналежність до партії фарисеїв, був людиною вільнодумною і поціновувачем грецької мудрості. Тут же, за прийнятим у євреїв звичаєм, молодий Савло вивчив мистецтво робити намети, яке потім допомогло йому заробляти кошти на прожиток власною працею.

Молодий Савло, мабуть, готувався до посади рабина (релігійного наставника), а тому одразу ж після закінчення свого виховання і освіти він проявив себе сильним прихильником фарисейських переказів і гонителем віри Христової. Може бути за призначенням синедріону він став свідком смерті первомученика Стефана, а потім отримав владу офіційно переслідувати християн навіть за межами Палестини в Дамаску.

Господь, який побачив у ньому «посудину обрану Собі», на шляху в Дамаск чудесним чином закликав його до апостольського служіння. Під час подорожі Савла осяяло найяскравіше світло, від якого він сліпим впав на землю. Зі світла пролунав голос: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» На запитання Савла: «Хто Ти?» - Господь відповів: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти». Господь наказав Савлові йти в Дамаск, де йому буде вказано, що робити далі. Супутники Савла чули голос Христа, але світла не бачили. Приведений під руки в Дамаск, осліплий Савло був навчений вірі і на третій день хрещений Ананієм. У момент занурення у воду Савло прозрів. З цього часу він став ревним проповідником колись гнаного навчання. На певний час він вирушив до Аравії, а потім знову повернувся в Дамаск для проповіді про Христа.

Лють іудеїв, обурених його наверненням до Христа, змусила його тікати до Єрусалиму, де він приєднався до спільноти віруючих і познайомився з апостолами. Через замах еллініста з метою вбити його, він відправився в своє рідне місто Тарс. Звідси близько 43 року він був викликаний Варнавою в Антіохії для проповіді, і потім подорожував разом з ним до Єрусалиму, куди привіз допомогу нужденним.

Незабаром після повернення з Єрусалиму - за велінням Духа Святого - Савло разом з Варнавою відправився в свою першу апостольську подорож, що тривала з 45 по 51 рік. Апостоли пройшли весь острів Кіпр, і з цього часу Савло, який навернув до віри проконсула Сергія Павла, іменується вже Павлом. За цей час місіонерської подорожі Павла та Варнави були засновані християнські громади в малоазійскнх містах: Антіохії Пісідійській, в Іконії, Лістрі та Дервії. У 51 році святий Павло взяв участь в Апостольському Соборі в Єрусалимі, де гаряче повставав проти необхідності язичникам, які стали християнами, дотримуватись обрядів Мойсеєвого закону.

Повернувшись в Антіохію, апостол Павло у супроводі Сили здійснив другу апостольську подорож. Спочатку він відвідав раніше засновані ним церкви в Малій Азії, а потім перейшов до Македонії, де заснував громади в Филипах, Солуні і Берії. У Лістрі святий Павло познайомився з улюбленим своїм учнем Тимофієм, а від Троади продовжував подорож з Євангелістом Лукою, що приєднався до них. З Македонії святий Павло перейшов до Греції, де проповідував в Афінах і Коринті, затримавшись в останньому на півтора року. Звідси він послав два послання до Солунян. Друга подорож тривала з 51 по 54 рік. Потім святий Павло відправився до Єрусалиму, відвідавши по дорозі Ефес і Кесарію, а з Єрусалиму прибув в Антіохію.

Після недовгого перебування в Антіохії апостол Павло здійснив третю апостольську подорож (56-58 роках), відвідавши спочатку, за звичаєм своїм, раніше засновані малоазійські Церкви, а потім зупинився в Ефесі, де протягом двох років займався щоденною проповіддю в училищі Тирана. Звідси він написав своє послання до Галатів (з приводу посилення там партії юдействуючих) і перше послання до Коринтян (з приводу виниклих там заворушень і як відповідь на лист коринтян до нього). Народне повстання, підняте срібних справ майстром Димитрієм проти Павла, змусило апостола залишити Ефес, і він вирушив до Македонії, а потім до Єрусалиму.

У Єрусалимі через виниклий проти нього народний заколот апостол Павло був узятий під варту римською владою і опинився в ув'язненні, спочатку при проконсулі Феліксі, а потім при наступникові його проконсулі Фесті. Це трапилося в 59 році, а два роки по тому апостол Павло, як римський громадянин, за його бажанням був відправлений до Риму на суд кесаря. Зазнавши аварії поблизу о. Мальти, апостол тільки влітку 62 року прибув до Риму, де користувався великою увагою римських властей і вільно проповідував. З Риму апостол Павло написав свої послання до Филип'ян (з подякою за прислану йому з Епафродитом грошову допомогу), до Колосян, до Ефесян і до Филимона, жителя Колос (з приводу раба Онисима, який втік від нього). Всі ці три послання були написані у 63 році і відправлені з Тихиком. З Риму ж незабаром написане і послання до палестинських євреїв.

Подальша доля апостола Павла в точності не відома. Деякі вважають, що він залишався в Римі та за наказом Нерона був відданий на мученицьку смерть у 64 році. Але є підстави припускати, що після дворічного ув'язнення і захисту своєї справи перед сенатом і імператором апостол Павло був звільнений і знову подорожував на Схід. Вказівки на це можна знайти в його «пастирських посланнях» - до Тимофія і Тита. Пробувши довгий час на острові Крит, він залишив там свого учня Тита для висвячування пресвітерів по всіх містах, що свідчить про рукопокладення ним Тита в єпископи Критської Церкви. Пізніше у своєму посланні до Тита апостол Павло наставляє його, як проходитимуть обов'язки єпископа. З цього ж послання видно, що він припускав провести ту зиму в Нікополі, поблизу рідного Тарсу.

Навесні 65 року він відвідав інші малоазійські Церкви і в Мілеті залишив хворого Трохима, через якого сталося обурення проти апостола в Єрусалимі, що спричинило за собою його перше ув'язнення. Чи проходив апостол Павло через Ефес, невідомо, оскільки він говорив, що пресвітери ефеські вже не побачать його обличчя, але він мабуть, в цей час висвятив Тимофія на єпископа для Ефесу. Далі апостол пройшов через Троаду і досяг Македонії. Там він почув про посилення лжевчень в Ефесі і написав своє перше послання до Тимофія. Пробувши якийсь час у Коринті і зустрівшись на шляху з апостолом Петром, Павло разом з ним продовжував шлях через Далматію та Італію, дійшов до Рима, де залишив апостола Петра, а сам уже в 66 році вирушив далі на захід, дійшовши, ймовірно до Іспанії.

Після повернення до Риму він був знову кинутий до в'язниці, в якій і знаходився до смерті. Є переказ, що після повернення в Рим він проповідував навіть при дворі імператора Нерона і навернув до віри в Христа його улюблену наложницю. За це він був відданий на суд, і хоча з ласки Божої позбавлений був, за власним висловом, від пащі лев'ячої, тобто від поїдання звірами в цирку, проте був кинутий до темниці.

Після дев'ятимісячного ув'язнення він був усічений мечем, як римський громадянин, недалеко від Риму в 67 році після Р. X., на 12 році царювання Нерона.

При загальному погляді на життя апостола Павла видно, що вона різко ділиться на дві половини. До свого навернення до Христа святий Павло, тоді Савло, був суворим фарисеєм, виконавцем Закону Мойсея й отцівських передань, які думали виправдатися справами закону і ревнощами до віри отців, які доходили до фанатизму. Після свого навернення він став апостолом Христовим, цілком відданим справі євангельського благовістя, щасливим у своєму покликанні, але зізнаючись у своєму власному безсиллі при виконанні цього високого служіння він приписує всі свої справи і заслуги - благодаті Божій. Все життя апостола до навернення, на його глибоке переконання, було помилкою, гріхом і вело його до засудження. Тільки Божа благодать витягла його з цієї згубної омани. З цього часу апостол Павло намагається лише бути гідним цієї благодаті Божої, і не ухилятися від свого покликання. Він усвідомлює, що немає і не може бути мови про будь які його заслуги перед Богом: все - завдяки Його милості.

Апостол Павло написав 14 послань, що представляють собою систематизацію християнського вчення. Ці послання, завдяки його ґрунтовній освіті і проникливості, відрізняються великою самобутністю.

Апостол Павло, як і апостол Петро, багато потрудився в поширенні Христової віри і справедливо вважався разом з ним «стовпом» Церкви Христової та первоверховним апостолів. Вони обидва мученицьки померли в Римі при імператорі Нероні, і їх пам'ять святкується в один день.