Преподобний Яків Бобровицький, Новгородський чудотворець (близько 1540), у підлітковому віці прийняв на себе суворий подвиг юродства. Більше про життя його нічого не відомо. Прославив його Господь після спочинку. У 1540 році, на третій день Великодня, до селища Боровичі (в Новгородській області) по річці Ості проти течії припливла велика крижина, на якій стояла труна (дубова колода) без кришки, а в ній лежало тіло юнака. Боячись відповідальності, селяни жердинами відштовхнули крижину до середини річки, але вона повернулася до берега. Так повторювалося тричі. Вночі старійшинам села явився у сні юнак, якого бачили на крижині, і сказав: "Я такий же християнин, як і ви. Не женіть мене. Моє ім'я Яків, я отримав ім'я на честь святого Якова, брата Господнього". Мощі святого отрока були спочатку поміщені в каплиці, а в 1544 році перенесені в Святодухівський храм. Тоді ж було встановлено йому святкування. Господь, прославляючи Свого угодника, дарував мощам святого Якова цілющу силу. Полієлейне святкування встановлено з 1572 року. У іконописному оригіналі про святого Якова сказано: "Подобою млад, нагий, підперезаний платом". У 1657 році патріарх Никон частину мощей святого перевіз на Валдай, в Іверську обитель.