Блаженний Ісидор народився в Німеччині, в околицях, ймовірно Бреннабора (або Браннібора, нині - Бранденбург) в багатій слов'янської сім'ї католицького віросповідання і, як каже переказ, був родичем Великого Магістра Німецького ордена. У серці його невпинно озивалося слово Господнє: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? (Мв. 16, 24, 26). Зворушений цими рятівними словами, блаженний Ісидор зняв з себе княжий одяг та прийняв юродство, або божевільне Христа ради життя, як і апостол говорить: Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне (1 Кор. 1, 27). На глибоке переконання в неспроможності віри латинської перед судом совісті та здорового міркування, блаженний Ісидор «возлюбив християнську віру православну». І він в лахмітті, з посохом у руці вирушив у довгу мандрівку через багато міст і країн, приймаючи всюди глузування, знущання, а часом навіть і побої. І показав святий Ісидор велике терпіння, однаково переносячи і холод зимовий, і літню спеку. Днем мандрував, як юродивий, вночі ж стояв на молитві і, плачучи, говорив сам собі: «О Ісидоре! Багатьма скорботами належить ввійти тобі в Царство Небесне, бо тільки силою воно захоплюється».

Переходячи, таким чином, з міста до міста, досягнув, нарешті, славного Ростова, тут зволив зупинитися, захоплений пахощами святині. Тут блаженний Ісидор прийняв Православ'я. І у вигляді юродивого так само, як і раніше, він сумирно переносив глузування та побої. Подвиг цей важкий для самолюбства, багато треба боротися з собою, щоб досягти повної перемоги над делікатною гордістю. Це означає стати немов мертвим для себе. Будь мертвий, повчав преподобний Макарій Великий, якщо хочеш врятуватися. Коли лають тебе, мовчи і не сердься, а коли хвалять, не звеличуйся – навіть не думай, як не думає мрець, ні про образу, ні про похвалу, і спасешся. Так поводився блаженний Ісидор, коли обсипали його глузуванням і побоями. На багнистому місці влаштувавши собі хатину з хмизу, віддалявся він у неї на ніч; хатина не захищала його ні від холоду, ні від спеки, сніг або дощ всеодно розливалися на його тіло крізь відкритий покрив хатини, вона тільки закривала від очей людських його молитовні подвиги, які здійснював він ночами, з вечора до ранку. Дні ж він проводив на міських вулицях, смиренно переносячи всі тяготи і паплюження зі старанною молитвою за своїх кривдників. Якщо він і давав спокій змученому своєму тілу, то не інакше, як на купі гною або на сирій землі.

Міцна була любов його до Господа. І натхнений в своїх многотрудних подвигах цією гарячою любов'ю до Бога, він зазнавав всякого озлоблення і скорботи з таким запалом, що своїм терпінням уподібнився древньому Йову. І Господь прославив таку нелицемірну любов подвижника, сторицею віддавши йому в небесному житті завдяки всьому втраченому ним в житті земному і щедро наділивши його даром прозорливості і чудес.

Одного разу блаженний Ісидор врятував від неминучої загибелі ростовського купця, кинутого попутниками в розбурхане море за кинутим жеребом. Корабель був захоплений раптовою бурею, і пливли на ньому, подібно супутникам пророка Йони, вирішили через жереб дізнатися, за чиї гріхи їм загрожує небезпека, і кинули винного в море. Опинившись на невеликій дошці в штормових хвилях, купець майже втратив надію на порятунок, коли раптово його погляду з'явився блаженний Ісидор, що йшов по воді, як по суші. Чудовим чином блаженний Ісидор повернув на корабель купця і наказав йому пояснити всім чудесний порятунок від смерті силою Божественного милосердя. Згодом при випадковій зустрічі на одній з ростовських вулиць з врятованим ним купцем він знову настійно зажадав не розголошувати таємниці свого чудесного заступництва, а віддавати подяку Богові.

Зберігся й інший переказ про дар чудотворення блаженного Ісидора. Одного разу князь ростовський закликав до себе на трапезу єпископів з усім кліром після літургії. До святительського приходу прийшов в будинок княжий блаженний Ісидор, начебто (про себе) просячи собі води у урядника для втамування спраги, але власне для того, щоб подати благословення дому благовірного князя. Суворий намісник не тільки не задовольнив смиренного прохання, але і вигнав його з ганебними словами. Тоді захотів Господь прославити Свого угодника: коли князь велів чашникам подати вино на трапезі, всі були дуже здивовані, бо ні краплі не знайшлось ні в одній посудині. Сповістили князеві про те, що було з Ісидором, і князь послав шукати його по всьому місту, засмучений, що вже трапеза добігала кінця і пиття не знайшлась. Однак ніде не могли знайти блаженного, аж поки сам він не з'явився під кінець трапези з просфорою, яку підніс єпископу зі словами: «Прийми, святителю, просфору цю, яку я щойно прийняв від руки святійшого митрополита в Києві, у церкві Святої Софії» . На загальний подив, все порожні судини виявилися при цьому знову наповненими. І всім стало зрозуміло, що його слова про чудове перенесення до Києва і про миттєве повернення з просфорою в Ростов не були плодом уяви блаженного, якого Ангел Божий дійсно схопив, подібно святому Георгію, ігумену гори Сінай (захопленому зі своєї келії в Єрусалим і поверненого назад після причастя Святих Христових Таїн з рук Святішого Патріарха Петра).

Сучасники блаженного Ісидора, які не одноразово переконувалися на ділі в здійсненні його пророкувань, називали святого «твердословом». Особливо яскравим підтвердженням правильності цього прізвиська служить епізод, коли блаженний Ісидор з'явився в розпал шлюбного торжества з нагоди вінчання князя Сави Оболенського і княжни Дарії Луховської і, підійшовши до нареченого, власноруч вручив йому сплетений вінок із польових квітів зі словами: «Ось тобі, князю, і архієрейська шапка». Таємничий сенс сказаних слів здивував молодят і їхніх гостей, однак неясність пророкувань святого незабаром усіх заспокоїла. І все ж вчинок блаженного Ісидора і його слова виявилися свідченням його прозорливості: через кілька місяців після весілля молода княгиня раптово померла. Невтішний в своєму горі князь Оболенський залишив світ і після постригу в чернецтво з ім'ям Іоасаф віддалився в Ферапонтовський монастир. Своє служіння Богу святий Іоасаф завершив на архієрейської кафедрі в сані архієпископа Ростовського († 1489).

Блаженний Ісидор отримав одкровення від Господа про свою кончину за кілька днів до смерті. Він мирно відійшов до Господа у своїй хмизовій келії 14 травня 1474 року. А в описі житія святого Ісидора преосвященним Філаретом (Гумілевським) блаженна кончина послідувала 14 травня 1484 року. Жителі Ростова Великого були оповіщені про його кончину дивними пахощами, котрі раптово розлилися по всьому місту. Якийсь перехожий, що знаходився неподалік від келії святого угодника Божого, відчув пахощі, що виходили від його хатини. Коли він увійшов до неї, то виявив святого Ісидора, що лежав на землі зі складеними навхрест на грудях руками, а обличчя було спрямоване до гори. Похований святий на місці, де стояла його хижа, а над могилою незабаром був споруджений дерев'яний храм на честь Вознесіння Господнього, оскільки день поховання Ісидора, 18 травня, був тоді напередодні цього свята.

Багато чудес і по смерті ознаменували святість обранця Божого. Священику, який служив при церкві Вознесіння Господнього, прийшло на думку упевнитися: чи нетлінно блаженний спочиває у гробі? І він уже почав таємно копати землю, коли раптово його відкинула якась дивовижна сила і він впав в цілковите розслаблення. Подумки, бо вже був безмовний, просив він у святого розрішення свойого гріха і негайно отримав зцілення. Зцілення повторювалися над багатьма недужими, які з вірою приходили на гробу Ісидора.

Інший чоловік, на ім'я Феодор, довго страждав хворобою очей і від страшного болю кричав день і ніч. Привели його пізно ввечері до гробу святого Ісидора і тільки на світанку стали співати молебень: хворий негайно відчув полегшення і при читанні Євангелія зовсім прозрів. Зраділий припав до надгробної ікони святого і щиро підніс до нього молитви за своє зцілення, проливаючи сльози з прозрілих очей перед цим убогим Лазарем, який вже сидів при столі на лоні Авраама і з уявної глибини своїх злиднів багатьох збагачував своїм духовним багатством.

Згодом, в 1566 році, на кошти та за наказом Івана Грозного дерев'яний храм був замінений кам'яним. У 1770 році до храму був прибудований зимовий приділ в ім'я блаженного Ісидора. Мощі святого спочивали в цьому приділі під спудом.

Блаженний Ісидор шанувався Руською Православною Церквою вже в XV столітті. Цар Іван Грозний називав його одним з великих руських чудотворців, завдяки молитовному заступництву якого в 1563 році був звільнений від поляків місто Полоцьк. У «Статуті церковних обрядів Московського Успенського собору» (1636) написано: «Травня в 14-й день Ісидору Ростовському благовіст в лебідь, тридзвін середній».

«Іконописний оригінал» дає наступний опис зовнішності святого угодника Божого: «Вродою русявий, довге волосся, борода у нього як у мученика Микити, додолу, риза на ньому єдина роздерта сиродика, праве плече наге, руки зложені хрестоподібно, ноги голі».

Служба блаженного Ісидора була складена в той час, коли ще можна було побоюватися «поганської навали», тобто, очевидно, незабаром після кончини святого. На Соборі 1547 року питання про складання служби блаженному Ісидора не обговорювалося, отже, вона вже була написана.

За свідченням святителя Димитрія, митрополита Ростовського, за молитвами блаженного Ісидора і після його кончини відбувалися чудесні зцілення людей, що приходили на його могилу з чистою вірою і надією на допомогу.