Святитель Олексій, митрополит Київський і всієї Руси, чудотворець (у миру Єльовферій) народився в 1292 році (за іншими даними, 1304) в Москві в сім'ї боярина Феодора Бяконта, вихідця з Чернігівського князівства.

Господь рано відкрив майбутньому святителеві його високе призначення. На дванадцятому році життя Єльовферій розкинув мережі для лову птахів, непомітно для самого себе задрімав і раптом виразно почув голос: "Олексію! Чому марно трудишся? Ти ловитимеш людей". З цього дня підліток став усамітнюватися, часто відвідувати церкву і в п'ятнадцять років зважився стати ченцем. У 1320 році він вступив в Московського Богоявленського монастиря, де провів більше двадцяти років в строгих чернечих подвигах. Керівниками його і друзями були чудові подвижники цієї обителі - старець Геронтій і Стефан, брат преподобного Сергія Радонежського. Потім митрополит Феогност повелів майбутньому святителеві залишити монастир і завідувати судовими справами Церкви. Цю посаду святий обіймав 12 років із званням митрополичого намісника. В кінці 1350 року владика Феогност посвятив Алексія в єпископа Володимирського, а по смерті митрополита він став його наступником в 1354 році. У той час Руська Церква була шматована великими небудовами і розбратами, зокрема із-за претензій митрополита Литви і Волині Романа. У 1356 році, щоб покласти край смуті і тривогам, святитель відправився до Константинополя до Вселенського Патріарха. Патріарх Каліст дав Олексієві право вважатися архієпископом Києва і великої Русі з титулом "всечесного митрополита і екзарха". По дорозі назад під час бурі на морі кораблю загрожувала загибель. Олексій молився і дав обітницю побудувати храм святому того дня, в який корабель пристане до берега. Буря утихомирилась, корабель пристав 16 серпня. Захоплено зустріла святителя Москва.

Не дивлячись на всю смуту, святитель Олексій всіляко піклувався про свою паству - ставив єпископів, влаштовував спільножитні монастирі (за зразком Троїцького, заснованого Преподобним Сергієм), налагоджував відносини з ординськими ханами. Не раз святому і самому доводилося подорожувати до Золотої Орди. У 1357 році хан зажадав у великого князя, щоб святитель прибув до нього і зцілив сліпу Тайдулу - його дружину. "Прохання і справа перевищує міру сил моїх, - сказав святий Олексій, - але я вірю Тому, Який дав прозріти сліпому, - не зневажить Він молитви віри". І дійсно, по його молитві, окроплена святою водою, дружина хана зцілилася.

Коли помер великий князь Іван, святитель узяв під свою опіку малолітнього його сина Димитрія (майбутнього Донського). Багато довелося святому владиці потрудитися, щоб примиряти і упокорювати норовистих князів, що не бажали визнавати владу Москви. Разом з тим не залишав митрополит і праць по облаштуванню нових обителей. Ним засновані в 1361 році Спаса Нерукотворного Образу монастир на Яузе в Москві (Андроників, по імені учня преподобного Сергія, першого ігумена монастиря) за обітницею, яку він дав, коли корабель під час його поїздки до Константинополя терпів лихо; Чудів - в Московському Кремлі, відновлено і дві стародавні обителі - Благовіщенська в Нижньому Новгороді і Констянтино-Єленинська у Володимирі. У 1361 році також була побудована жіноча спільножтна обитель його імені (Олексіївська).

Святитель Олексій дожив до глибокої старості - 78 років, пробувши на митрополичій кафедрі 24 роки. Спочив він 12 лютого 1378 року і похоронений згідно заповіту в Чудовому монастирі. Мощі його були знайдені через 50 років дивовижним чином, після чого стали шанувати пам'ять великого святителя і молитвеника за Руську землю.