Святий мученик Воніфатій був рабом заможної молодої римлянки Аглаїди і перебував з нею у гріховному співжитті. Однак обоє відчували докори сумління та бажали якось очиститись від цього гріха. Господь змилосердився над ними та дав можливість свої гріхи спокутувати власною кров'ю та закінчити своє гріховне життя покаянням. Аглаїда довідалась, що якщо в своїй оселі благоговійно зберігати мощі святих мучеників, то завдяки їхньому молитовному заступництву легше здобути спасіння, тому що  завдяки їхньому благодатному сприянню зменшуються гріхи і у людському єстві запановують чесноти. Вона допомогла Воніфатію вирушити на Схід, де тоді точилось жорстоке гоніння на христиан, та благала привезти мощі будь-якого мученика, щоб він став їхнім керманичем та покровителем у житті. Воніфатій відвітавшись, кепкуючи, запитав: «А якщо я, ясновельможна пані, не знайду мощей, а сам постраждаю за Христа, чи приймеш ти моє тіло з пошаною?» Аглаїда засмутилась його кпинами та докорила йому, що він, вирушаючи з побожною місією, дозволяє собі таке марнослівство.

Воніфатій замислився над її словами, та весь час подорожі пильно стежив за своїми думками. Дібравшись до Кілікії, до містечка Таре, Воніфатій залишив у готелі своїх супутників та подався на міський майдан, де піддавали тортурам християн. Приголомшений побаченими стражданнями, бачачи осяяні благодаттю Господньою обличчя святих мучеників, Воніфатій, за покликом свого милосердного серця, кинувся до них, цілував їм ноги та просив святих молитов, щоб і йому сподобитись постраждати з ними.

Тоді суддя запитав Воніфатія, хто він. Воніфатій відповів: «Я християнин», - а потім відмовився принести жертву ідолам. Його зразуж передали на муки: били так, что м'ясо відпадало від кісток, встромляли ігли під нігті, і насамкінець, влили у горло розплавлене олово, але силою Господньою він залишався неушкодженим. Люди, котрі оточували судилище, обурились, вони почали кидати  у суддю каміння, а потім спрямувались до язичнецького капища, щоб повалити ідолів. Наступного світанку, когда повтання дещо заспокоїлось, суддя наказав кинути святого мученика у котел із закипілою смолою, але і це не завдало страждальцю жодної шкоди: його зросив Ангел, що зійшов з Небес, а смола вилилась з котла, вибухнула й обпекла самих мучителів. Тоді святий Воніфатій був осуджений на  усічення мечем. З його ран витекли кров і молоко; бачачи таке чудо, близько 550 чоловік увірували у Христа.

Супутники святого Воніфатія, даремне прочекавши його два дні у готелі, почали його розшукувати, гадаючи, що він десь розважається. Спочатку пошуки були невдалими, однак, нарешті, вони зустріли чоловіка, очевидця мученицької смерти святого. Цей свідок і привів їх туди, де ще лежало обезглавлене тіло. Супутники святого Воніфатія зі слізьми просили у нього прощення за зневажливі думки про нього і, заплативши величезні гроші за останки мученика, привезли їх до Риму.

Напередодні їх прибуття Аглаїді у сні явився Ангел і наказав їй приготуватись і прийняти колишнього раба її, а тепер володаря і покровителя, співслужителя Ангелів. Аглаїда покликала кліриків, з великим почтом прийняла благочестиві мощі, а потім побудувала на місці його погребіння храм на честь святого мученика і встановила там мощі, які прослвились чисельністю чудес. Роздавши знедоленим усе своє майно, вона прийняла чернецтво, проживши в монастирі у покаянні вісімнадцять років і ще за життя сподобилась чудесного дару виганяти нечистих духів. Похоронили святую поблизу могили мученика Воніфатія.