Преподобномучениця Анастасія Римлянка в дитинстві позбулася батьків, і її взяла під своє заступництво настоятелька жіночого монастиря, Софія. Ігуменя виховала Анастасію у гарячій вірі, у страху Божому і послуху. У той час розпочалося гоніння на християн імператора Декія (249-251). Градоначальник Пров, за велінням імператора, наказав привести до себе святу Анастасію. Благословенна на страдницький подвиг за Ім'я Господнє своєї Стариці-наставниці, юна мучениця Анастасія смиренно вийшла назустріч озброєним воїнам. Пров, побачивши її молодість і красу, намагався спочатку лестощами спокусити її і змусити відректися від віри Христової: "Навіщо ти губиш свої роки, позбавляючись насолоди? Що за прибуток віддавати себе на муку і смерть за Розіп'ятого? Поклонись нашим богам, будеш мати благородного чоловіка , жити в славі й шані". Свята твердо відповіла: "Мій чоловік, моє багатство, життя і моя радість – Господь мій Ісус Христос, і страхом мук ти не відлучиш мене від Господа!" Почалися жорстокі тортури. Свята страдниця мужньо переносила їх, прославляючи й оспівуючи Господа.

У люті кати відрізали їй язик. Народ, бачачи нелюдські знущання над святою, обурився, і правителі міста змушені були припинити тортури, обезголовивши мученицю. Тіло святої Анастасії було кинуто за містом на поживу диким звірам, але Бог не допустив знущання над святими останками. Ігуменя Софія, сповіщена Господом, знайшла понівечене тіло преподобномучениці і з двома помічниками-християнами поховала його в землі.