Святитель Іоасаф, єпископ Білгородський

Дні пам'яті: 4/17 вересень  (Знайдення мощей), 10/23 грудня

Святитель Іоасаф народився в Прилуках, колишньої Полтавської губернії, 8/21 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При хрещенні названий Іоакимом. Він походив із древнього благочестивого українського роду Горленкових.

У 1712 році батько 7-річного Іокима віддав в Київську духовну академію. У стінах академії він відчув потяг до чернечого життя. 7 років випробовував себе майбутній святитель і, нарешті, відкрився батькам. Довго мати з батьком просили сина-первістка не приймати чернечий постриг.

Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з ім'ям Іларіон в Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада 1727 року був пострижений у мантію з ім'ям Іоасаф в Києво-Братському монастирі. Ця подія збіглася із завершенням навчання в духовній академії. Через рік інок Іоасаф був возведений архієпископом Варлаамом Вонатовичем в сан ієродиякона. Його залишили викладачем в Київській духовній академії.

Після смерті преосвященного Варлаама Київською кафедрою став управляти архієпископ Рафаїл Забороський. Архієпископ Рафаїл звернув увагу на видатні здібності молодого подвижника і залучив його для більш широкого служіння Церкві. Йому було доручено відповідальний послух на посаді екзаменатора при Київській архієпископії.

У листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Іоасафа в сан ієромонаха і перевів з училищного Братського монастиря в Києво-Софійський архієрейський будинок. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії. Виконуючи посаду екзаменатора, він доклав багато зусиль до виправлення моральних недоліків парафіяльного духовенства. Консисторська посада святителя була прекрасною школою для його організаторських здібностей.

У цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, достоїнства і недоліки єпархії. Тут ясно визначилася всебічність ділових якостей Іоасафа, що поєднується з великими внутрішніми подвигами. Він швидко сходив по драбині духовної досконалості, про що свідчить збережений його твір «Боротьба семи чесних чеснот з сімома гріхами смертними».

24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря з возведенням у сан ігумена. У своєму монастирі ігумен всі сили спрямував на благоустрій обителі, колишнього оплоту православ'я в боротьбі з унією. У монастирі перебували мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубинського чудотворця (пам'ять 2/15 травня). Кілька разів патріарх Афанасій являвся ігумену Іоасафу, засвідчуючи про своє заступництво.

У 1744 році митрополит Рафаїл звів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. В кінці того ж року він був викликаний до Москви і незабаром розпорядженням Святійшого синоду призначений намісником Свято-Троїцької Лаври. В обителі преподобного Сергія він так само самовіддано виконував послух Церкві (в ті роки було потрібно багато сил для відновлення монастиря після пожежі).

2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі Петербурга архімандрит Іоасаф був хіротонісаний в єпископа Білгородського. Вступивши на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф суворо стежив за благочестям і станом храмів, за правильністю здійснення богослужіння і особливо за моральністю пастви. Особливо велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ними статуту і церковних традицій. Як і раніше, святитель Іоасаф віддавав всі сили архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров'я. Своєму келійнику Стефану, напередодні кончини, святитель заборонив домагатися священного сану і попередив, що в разі непослуху його спіткає передчасна смерть. Іншому келійнику, Василю, святитель вказав, що він буде дияконом, сану священика ніколи не досягне. І це передбачення згодом виповнилося. 10 грудня 1754 святитель преставився. Прославлення святителя Іоасафа у лику святих відбулося 4/17 вересня 1911 року.