42 мученики в Аморії

День пам'яті: 6/19 березня

Феофіл, цар грецький, син царя Михаїла, на прізвисько Балбос чи Травлос, був родом з Аморії, мав часті війни з ізмаїлітами, часом перемагав, часом був від них переможений. Одного разу вийшов з великою силою на край Агарянський, оточив град, що називається Созопетра, батьківщину Амірмумни, князя сарацинського, і добивався того града. Амірмумна ж, він же і Авісак, князь агарянський, був деінде, послав до царя Феофіла, дуже просячи його відступити від того граду і не руйнувати любої йому батьківщини. Але Феофіл прохання не послухав, узяв град, зруйнував його дощенту і з великою здобиччю повернувся. Амірмумна ж через зруйнування батьківщини своєї великим жалем і був охоплений гнівом, почав за велике золото звідусіль збирати воїнів: із Вавилонії, Фінікії, Палестини, Келесирії і далекої Африки. І за якийсь час зібрався із всією воїнською силою своєю в Тарсі, хотів іти на прекрасний град Аморію у Фриґії, який був батьківщиною царя Михаїла Травлого, батька Феофіла, аби відімстити за свою батьківщину — Созопетру-град, що його зруйнував Феофіл. Про те чувши, грецький цар Феофіл зібрав також своїх воїнів — зі сходу, і заходу, і Персії. І вийшов на війну проти супостата, прийшов у град фригійський Дорилей, що лежав від града Аморії на відстані трьох днів дороги. Багато ж із радників царських, достеменно довідавшись, що незрівнянно сарацинська воїнська сила більша, аніж грецька, радили цареві не сходитися з князем агарянським, а аморійське населення перевести в инше місце — у більш укріплені гради. Але Феофіл, кажучи, що сором ухилятися від війни й Аморію, град прекрасний, покинути порожнім, готував рать, а в Аморію для захисту військо послав. Були ж послані туди воєводи такі: Константин, іменований Друнґарій, саном патрицій; Летій, саном патрицій; Феофіл, того ж сану патриціянського; Феодор, прозваний Кратир, саном протоспатарій; Мілисен; Каліст, прозваний Турмарха; Васой та багато інших воєначальників, мужів знатних. Після цього зійшовся цар Феофіл з Амірмумною, була велика битва і січ з обох боків, і спершу греки долали агарян, тоді, з допусту Божого, перемінилася боротьба, бо Владика Христос, іконоборством Феофіловим розгніваний, відняв мужність у греків, і, додавши снаги, агаряни почали долати їх. І взяли всю силу грецьку, що царя свого відстоювала, його ж лише перське військо, за золото найняте, захищало відважно, і загинув був би конечно там Феофіл-цар, коли б ніч не настала. До того ж і Небесний Цар не до кінця гнівається, не навіки ворогує — змилосердився над християнами, раптом випустив на полк агарянський вельми великий дощ— й ослабли луки їхні, і перестали гнатися услід за втікачем царем Феофілом, за розгромленими його грецькими полками.

 Після лютої тої боротьби Амірмумна, агарянський князь, зразу до града Аморійського пішов, і обсів його, й обкопав навколо глибоким ровом, добиваючись його міцно з усіх боків довгий час. Феофіл же, грецький цар, який був із соромом у Дорилеї, послав до Амірмумна-князя прохання з великими і багатьма дарами, аби відступив від Аморії-града. Але той за Созопетру, свій зруйнований град, вельми гнівався і лютував, невмолимий був. Посміявся із прохання і дарів царевих, нехоробрим і боязливим втікачем його називаючи, і звелів посланців його тримати в путах, аби чекали кінця діла. І на град більше наступав щодня, але й ті, що в граді були, хоробро боронилися, і велика кількість війська агарянського і воєначальників найвидатніших із мурів градських вбито було. І вже у великому сумніві і збентеженні був князь Амірмумна, бачивши, що град неможливо взяти, і думав залишити його і відійти собі. І сталося б те, коли б не було лукавої зради одного з воєначальників аморійських на ім'я Вадітзис. Цей окаянний у якійсь суперечці і сварці з воєводами розгнівався і вирішив передати град у руки ворогам — випустив стрілу із хартією агарянам, які вже збиралися відходити від мурів градських. У хартії ж рукою його було написано таке: "Нащо, стільки часу тут витративши і такий труд піднявши, відходите звідсіля марно без нічого? Відважтеся і підійдіть до тої стіни градської, де бачите стовп, на ньому ж мармурове зображення лева, а наверху стовпа подоба фініка з каменя зроблена. Там перебуваю я, стережучи ту частину, поможу вам добре — і візьмете град легко, слабкі-бо там стіни. Ви ж будете знати, якою мені потім віддати честю за мою до вас приязнь". Ту хартію, зі стрілою знайдену і до нього принесену, агарянський князь Амірмумна прочитав, зрадів вельми і зразу всю силу свою до тої скерував стіни, і, за сприяння лукавого зрадника, який називався Вадітзис, увійшла сила агарянська в град, і була січ велика у граді, і текла кров християнська ріками по вулицях градських. І не лише мечем, а й вогнем град винищено було, бо зразу його запалили з усіх кінців — так Бог карав людей своїх, бо єресі примножилися в ті часи між греками. І ледве хтось уникнув меча агарянського і вогню у той час, проте ті, що лишилися цілі, не уникли після того посічення, а інші полону. Коли припинилася січ, взяті були живими вищеназвані воєводи, які прислані були від царя на захист града: Константин, Летій, Феофіл, Феодор, Мілисен, Каліст, Васой та інші знатні воєначальники, їх же було числом сорок два. І виводили в полон тих, що уникнули меча, чоловіків і жінок, юнаків і дівчат. І звелів кат окремо розділити чоловіків, окремо жінок, і дівчат, і юнаків — і виявилося мужів до сімдесяти тисяч, жінок же з дівчатами і юнаками без числа. Мужів-бо всіх звелів мечем посікти, залишивши живими вищеназваних воєвод з іншими воєначальниками, а жінок і дітей поміж воїнами своїми розділив. Так прекрасний град Аморія одного дня від меча і вогню загинув через гріхи злочестивого царя Феофіла, який красу ікон у церков забрав і багатьох святих ісповідників за поклоніння іконам люто мучив. Після того Амірмумна-кат посланців Феофілових, які ціле зруйнування града бачили, із пут звільнив, до царя їхнього відіслав сповістити йому про все, що бачили, І довідавшись про те, цар був у тузі і печалі великій. Послав же до Амірмумни, хотівши воєвод і воєначальників своїх викупити двома сотнями кентенаріїв, але той не погодився віддати полонених за таку ціну, називаючи собі тисячу кентенаріїв, витрачених на зібрання воїнства, і насміхався із царевого послання, і посланців відпустив безчесно. Тоді Феофіл більшою тугою охоплений був, впав у хворобу з печалі і через недовгий час у хворобі тій помер. А полонені ті в Сирію ведені були. Той, що передав ворогам град, воєначальник Вадітзис, відрікся Христа і став апостатом, агарянське прийнявши нечестя. І вшанований був від князя багатьма почестями і дарами.

 Амірмумна, він же і Авісак, роду ізмаїлитського князь, привівши полонених грецьких воєвод з дружиною їхньою, числом сорок два, до свого краю, звелів стерегти їх у в'язниці похмурій, веригами обкладених, із затисненими ногами у колодках, голодом же і спрагою морити їх, І були святі у скруті великій, кривджені не так агарянами, як же апостатом, що Вадітзис називався, який багато їх кривдив. Тоді почали агаряни нечестиві, князем своїм навчені, зманювати святих в'язнів на свою агарянську віру, Немалу-бо собі річ замислив нечистий той князь — що полонить і душі тих, чиї тіла полонив. Увійшли-бо деякі до святих у в'язницю і, наче з милосердя, подали малу милостиню, радили їм пожаліти себе самих і звільнитися від такої нужди в'язничної, звільнити ж можуть себе, коли до віри їхньої магометанської пристануть. Але святі навіть слухати не хотіли звабливих слів їхніх, воліли краще у всі дні життя свого найтяжчу нужду і кайдани в'язничні терпіти і найлютішу прийняти смерть, аніж відректися Христа і стати послідовниками скверного Магомета. Не один раз такі звабники до святих приходили, а багато разів, проте анітрошки нічого не досягли, хоч і обіцяли святим від князя свого не лише свободу, але і честь, і дари великі. Одного разу деякі з найзнатніших мужів, увійшовши та милостиню в'язням давши, сіли при них і вдали собі сльози, почали плакати, наче жаліючи настільки довгим ув'язненням пригнічених. І говорили між собою: "Наскільки великого зла причиною є невірування у великого пророка Магомета. Ось цих же бачимо, тяжкими веригами обкладених, чи не найкращі мужі, у царя свого шановані, і в боротьбі хоробрі, і славні у роді своєму? Чи не мали під собою понад сімдесят тисяч воїнства і укріплений Аморію-град? Проте передані в руки нашого протосимвола (так князя свого називали). І хто таку відняв у них міць і силу? Хіба лише те, що відкидають великого Магомета-пророка. Раби його, що в нього вірять, таку принесли перемогу! Але не дивно, що вони не вірять у нього, ще-бо не пізнали його, ніхто їх не навчив. Ті, що не пізнали і у невіданні грішать, легко можуть отримати прощення". Тоді сказали до святих: "Ви, о мужі, про яких бесідуємо і яким співчуваємо, послухайте нас, бо добре вам радимо. Зійдіть з дороги цієї тісної, якою ж велить вам іти Син Марії, ідіть же дорогою, яка є в нинішньому і в майбутньому віці простора, її ж великий пророк нам сповіщає. Що-бо неймовірного вчить пророк наш, коли говорить, що сильний Бог для тих, які скоряються йому, наповнити і тут всілякими насолодами, і там раю спадкоємцями зробити? Чи золота не вистачає богові, чи инших речей достатку він позбавлений? Відступіть від невірства людей невчених, суперечить-бо це здоровому глуздові, щоб подвійними дарами Божими, які тут і там подаються, нехтувати. Чи хочете діячами благ Його бути: не тоді, коли Він подає, приймати, але коли вам самим захочеться? Це ж з великої гордині робите, зневажаючи Його доброту і зрушуючи Його на гнів. Бо й коли ви даєте щось рабам вашим, а вони зневажають добродіяння ваше і відвертаються від вас, хіба не гніваєтеся на них? І якщо так тяжко від них зневажені — чи не накладаєте на них замість благодіяння рани? Якщо смертні люди так роблять, чи не багато більше безсмертний Бог це вам зробить? Прийміть-бо пророка нашого учення і звільнитеся від цих бід, насолодитеся Божими дарами, вам, поки ви живі, поданими і після смерти обіцяними. Бо милосердний є вельми Бог; бачачи, що кожен чоловік, який хоче тяжкий закон Ісусовий ділом виконати, знемагає, послав пророка свого Магомета, аби всілякий тягар у людей забрати і всіляку вирішити незручність, після всіляких насолод цього життя обіцяючи там веселість і навчаючи з одної лише віри, без діл, спасенним бути тим, що його слухають". Такі агарян погані слова слухаючи, премудрі ті мужі поглянули один на одного й тихо засміялися. Тоді слово псалма сказали: "Повідали нам законопорушники глум, але не як закон Твій, Господи, всі ж заповіді Твої правдиві". До агарян же, поглянувши, сказали: "Чи таке пророка вашого учення? І чи справді вірите, що праведно і богоприємно є всілякими бажаннями, і нечистотами, і похотями пристрасної плоті бути переможеними? І той розум, що в нас є, так поневолити насолодами, щоб ані помислити коли якоюсь вуздечкою стриманости зупинитися від нечистих плотських діл? І яка різниця між людиною, що так живе, і нерозумною худобиною? Ні, о мужі, ні, не погодимося такими бути, не відступимо від доброчесного і чистого закону християнського, учнями-бо ми є тих, що взивають до Бога: "Не відступимо від Тебе, але задля Тебе умертвлюємося цілий день, маємо себе за овець на заколення". "Ніщо не відлучить нас від любові Божої, яка є в Христі Ісусі, ні теперішнє, ні майбутнє". Те чуючи, агарянські мужі пішли без нічого.

 Коли минув якийсь час, знову подібні до перших у в'язницю до святих прийшли — від князя послані звабники, що називалися гимнософістами. Вони також милостиню давали в'язням і, кожного привітавши, сіли. І почали, питаючи, говорити: "Що неможливе для Бога?" Відповіли святі: "Нічого. Все можливе для Нього. Це-бо і властиве природі Божій". Сказали гимнософісти: "Якщо для Бога все можливе, бачимо-бо, кого всемогутністю своєю обдаровує у цей час: чи греків, чи ізмаїльтян? Кому багатші і славніші краї землі дав: чи вам, чи нам? Чиє воїнство примножує, а чиї полки пожинає, наче сіно? Хіба несправедливий Бог? Коли б не знайшов нас, що дотримуємося Його заповідей, не виказував би нам настільки великого благодіяння. І навпаки, якщо б не знайшов вас, що впали у невір'я до посланого від нього пророка Магомета, не підкорив би вас нам і не подав би в полон". Святі ж відповідали: "Якщо б ви повірили пророчим свідченням, легко мудрування своє брехливим пізнали б. Чи можуть ваші слова так, як наше розуміння, свідчити з Божественного Писання? Ніяк же. Все ж незасвідчене не є правдивим. Відповідайте нам, коли питаємо: якщо б трапилося двом чоловікам через одну ниву сваритися, то один-бо з них, не маючи свідка жодного, галасував би і говорив, розповідаючи, що нива його, — другий же, без сварки і крику представив би свідків багатьох, чесних, довіри достойних, які б вказували, що нива його, а не того. Що думаєте, о сарацини, кому б присудили ниву?" Відповідали ті: "Справді належить нива тому, хто має свідків". Сказали святі: "Правильно судите". Так-бо і ми між Магометом, учителем вашим, і єдинородним Сином Божим, Господом нашим Ісусом Христом, розсуджуємо. Прийшов Господь наш Ісус Христос, людиною був від чесної Діви, що і ви стверджуєте, як ми багато разів чули, прийшов же, маючи зі собою свідчення всіх давніх святих пророків, які про його прихід у світ пророчо провістили. Тоді прийшов і ваш великий пророк і законодавець Магомет, його ж посланим від Бога ви називаєте. Що ж бо? Чи не годилося б йому двох пророків, чи принаймні одного, за свідка мати, аби ясно показав, що він від Бога справді посланий?" Коли це сказали святі, засоромилися гимнософісти, бачивши у словах себе переможеними. Сказав же, усміхаючись, Вассой святий: "Має і сарацинський законодавець славного й істинного пророка, який про нього пророкував, Ісаю святого, і якщо б не засмутилися ці премудрі мужі [гимнософісти], розповів би їм його пророцтво". Сказали вони: ''Зовсім не сумуємо, знаємо-бо прощати тим, що через невігластво грішать, хоч і прикро, що говорять про пророка нашого". Сказав святий: "Чи не ви говорите, що останній зі всіх пророків — пророк Магомет, наче печать пророкам?" Сказали ті: "Так воно є". Сказав Вассой святий: "Ісая-бо, його ж і ви пророком Божим ісповідуєте, говорить у пророцтві своєму: "Забере Господь в Ізраїля голову і хвіст". Тлумачить же там-таки сам пророк слова свої, кажучи про голову, яка владу на лиці бачить, тобто неправедні чинить суди, хвіст же, каже, пророка, що вчить беззаконня. Не гнівайтеся, о мужії Хіба не є ваш пророк хвостом — як найостаннійший (за словами вашими) пророк? І чи не вчить вас діл беззаконних? Бо чи не є це беззаконням, що пророк ваш вам законопоклав, що коли якийсь муж, зненавидівши жінку свою, відкине її, до того ж не посміє знову взяти її, допоки спершу вона не віддасться иншому мужеві. Залишимо ж інші його беззаконні наставлення, вистачить до розуміння Ісаїного пророцтва, що не про иншого когось, лише про вашого пророка Магомета ті слова сказав, кажучи: "Пророк, що вчить беззаконня, це хвіст". Відповіли гимнософісти: "Вміємо і ми філософствувати, але тому, що так хоче Бог, хто ми такі, щоб противитися Його волі. Не потребує Магомет свідчення людського, коли від Бога пророком поставлений і від Нього такі прийняв закони". Сказав Вассой святий: "Чи від Бога він приніс вам такий закон, щоб мати багато жінок і з ними у час постів ваших цілі ночі аж до сходу ранкової зорі проводити в об'їданні і тілесності?" Вони ж казали: "Так є справді". Казали ж інші святі: "Але потрібно на перше ваше відповісти запитання, яке голосить, що краща віра тих, чия краща у війні сила і влада. Якщо віру вашу від воїнської виводите сили, то згадайте давню силу перську, яка, багато завоювавши країв, мало не цілу вселенну собі підкорила. Тоді після них настала монархія грецька, коли Олександр Великий персів переміг. Після того Рим вселенною володів, Що-бо? Чи всі ті праведну мали віру, через те що у війнах були сильними? Ніяк же ні, але ідолопоклонінню переважно належали, зовсім не відаючи істинного Бога, Творця всього. То як ви вашу віру називаєте правдивою через те, що (з допусту Божого за | гріхи наші) змогли в ті останні часи силою воїнства свого? Трапляється ж багато і нам, християнам, що Бога праведно шануємо, з Його допомогою здолати ворогів і перемогти. Коли ж, прогнівавши Христа, Господа нашого, перебуваємо без покаяння, тоді наводить на нас нечестивих людей, караючи нас за гріхи наші. Проте ми, хоч покарані, не відвернемося від Владики нашого, але милости Його просимо, віру і надію на Нього покладаємо, що помилує нас. А вашого учителя, який свідчень пророчих не має, більше ж — супротивного святим пророкам, зовсім не приймаємо, але відкидаємо цілком". Після такої бесіди гимнософісти, сорому та гніву сповнившись, відійшли до князя свого.

 Закінчилося вже сім років страждань святих у путах і в'язниці тій тісній і скорботній, де ж удень і вночі в молитві перебували, Давидові безперестанно псалми співаючи і дякуючи Богові за Провидіння щодо них, які минулі життя їхнього літа, проведені в насолодах і широті прогрішень у розкошах, такою великою очищує скрутою і скорботою і що в настільки довгому зміцнює їх терпінні, про яке ж раніше ані подумати не могли. Коли вони так страждали, Вадітзис, той апостат, що град Аморію варварам передав і від Христа відрікся, до в'язниці прийшов на п'ятий день березня-місяця. Заходило вже сонце, коли він одного з в'язнів, що колись у пана Константина-патриція був нотарієм, на ім'я також Константин, через щілину прикликавши, сказав йому таємно: "Знаєш, премудрий муже, яку багато років і аж дотепер маю любов до пана твого патриція Константина. Нині ж стало мені відомо про раду князя, що завтрішнього дня убити вас хоче, якщо не приймете його віри, Я прийшов про те сповістити вам. Ти-бо порадь своєму панові врятуватися від смерти вдаваним до сарацинської віри погодженням, але й ти так само вчини. Думкою ж ніяк не відійдете від християнської віри, але тільки вдавано погодитеся з князем через біду, що загрожує, і милостивий буде до вас Христос". Боголюбивий же муж той, правицею хресне знамення на собі зобразивши, відповів тому супостатові: "Відступи від нас, діячу беззаконня". І пішов той від нього. Пан же Константин-патрицій спитав Константина-нотарія, хто прикликав його до щілини і з якої причини. Він же не хотів перед усією дружиною розповідати, аби часом хтось, забоявшись смерти, не почав бентежитися і думкою вагатися, взяв осібно пана Константина і розповів йому, що сповістив Вадітзис. Константин же патрицій, дякуючи Богові, сказав: "Воля Господня нехай буде". Тоді до дружини своєї звернувся, кажучи: "Перебуваймо, браття, цю ніч у молитві". І, вставши, всі молилися, Давидові псалми співаючи до світанку. Зранку ж дуже рано воєвода один грізний, від князя присланий, з воїнами озброєними до в'язниці прийшов і, святих сорока двох мучеників із внутрішньої темниці вивівши, загороду ж зовнішніх дверей замкнути звелівши, питав їх, кажучи: "Скільки літ сидите в ув'язненні цьому?" Відповіли святі: "Про відому річ нащо питаєш? Сьомий рік закінчується, відколи ми тут замкнені". Сказав воєвода: "За такий довгий час не зрозуміли, яке вам людинолюбство вірніший наш князь виявляє? Ось-бо скільки років жаліє вас, мігши давно стратити, належить-бо доброті його, до вас виявленій, бути вдячними, молитися ж за нього і любити його з усього серця". Сказали святі: "Закон наш велить нам молитися за гонителів наших і тих, що чинять нам напасть і образи, тому й за вашого князя до Бога ми молилися. А щоб любити його з усього серця — неможливо, боронять-бо нам слова пророка святого Давида, який до Бога так промовляв: "Тих, що ненавидять тебе. Господи, я зненавидів"'. Сказав воєвода: "Як то може бути, аби хтось, який ненавидить когось, молився за нього? Справді брешете, коли кажете, що молитеся за князя, якого ж ненавидите". Сказали святі: "Правду говоримо, що молимося до Бога, аби просвітив потьмарені невірством душевні його очі, щоб він пізнав путь правди і шанував Бога благочесно, прийнявши істинну християнську віру замість тої, оманливої, яку нині має і вважає її правдивою. І якщо б правдиву віру пізнав і прийняв її, тоді б не лише полюбили його з усього серця, а й шанували його вельми, за словами Давида: "В мене дуже шановані друзі Твої, Боже". Сказав воєвода: "Чи настільки безумні грецькі і римські князі, думаючи, що такий наш народ, настільки великий, міцний і сильний, без промислу Божого міг бути зібраний? Або якщо б нас ненавидів Бог, не було б щодо нас ніякого промислу — не помножилися б ми, не змогли б такими бути, як є нині, як же і самі бачите". Відповідали святі: "Не про це ми говоримо, що ви без Божого промислу. Хто ж Його промислу позбавлений? Навіть той, хто не відає Бога, навіть якщо безчестить Його безсоромно, проте Божим промислом на землі живе і рухається. Але про це ми говоримо, що ви неправильно вірите в Бога істинного: визнаючи Його творцем всього видимого і невидимого творіння, з Нього ж насміхаєтеся, кажучи, що Він як усього доброго, так і всього злого є творцем і причиною: істини і брехні, правди і неправди, смирення і гордині, лагідности і гніву, цнотливости і блуду нестримного й инших доброчинств і протилежних їм злодіянь, їх тут перераховувати детально не потрібно. І коли б ваші слова про Бога були правдою, чи ви казали 6, що маєте правильне пізнання Бога. Але наскільки відрізняється пітьма від сонця, настільки відрізняється ваше від правдивого ісповідання. То як не викривати нам вас, коли вважаєте, що лише ви маєте правдиве пізнання Бога, насправді ж його не маєте. І закономірно, що ненавидить Бог вас, хоч і промислом Його ви утримуєтеся". Сказав воєвода: "Хіба про иншого ви говорите Бога — всього злого і всілякого гріха творця? То як, будуть два боги: один добрий, а другий злий? І як може стояти світ, коли два боги між собою воюють?" Відповіли святі: "Не кажемо ми, що инший бог, творець зла, відрізняється від Бога, Творця всього доброго, не буде того. Але кажемо, що знайшовся один із ангелів, який самовладною вільною своєю волею противником доброго себе ретельно вибравши і те полюбивши, спершу возненавидів Бога, Творця свого, тоді й людину. Має він допуст випробовувати нашу вільну волю: чи ми до Бога прагнемо, чи його спокусливому повчанню скоряємося. Ви-бо ним у блуд приведені, зло його брехливо приписуєте зовсім безпристрасному й незрадливому Богові". Сказав воєвода: "Проте пророк наш Магомет навчає, що всесильний Бог творцем є всього злого діла людського, так само, як і доброго". Відповідали святі: "Иншого, як видно, бога він тут оманливо винайшов, як же колись елліни агатодемона винайшли і його вам подали, щоб ви кланялися йому. Такого бога нема ані ніколи не буде. Ми ж істинного Бога пізнали і Його ісповідуємо, у Старому Завіті — від святих пророків, у Євангельській Благодаті — від святих апостолів Христових проповідуваного, Творця всього добра. Иншого ж бога зовсім не знаємо". Сказав воєвода: "Чи не хочете сьогодні з вірнішим протосимволом, князем нашим, разом піднести молитви Богові за звичаями нашої віри? З тої причини я посланий до вас. Знаю, що дехто з вас те отримати бажає. Коли за те прославлених побачать інші, оплакуватимуть свою безрозсудну і вперту непоко ру". Відповідали йому всі святі єдинодушно: "Молимося до єдиного істинного Бога, щоб не лише протосимвол — князь ваш, але й ти і весь рід сарацинський від нечестивого Магометового блуду відступили, Богові ж єдиному, якого пророки й апостоли Христові проповідували, достойну віддали честь і поклоніння. Нам же не буде такого, щоб покинули ми світло і переходили в пітьму добровільно". Сказав воєвода: "Дивіться, що говорите, щоб не каялися потім, не мине-бо кара велика ту вашу непокору". Святі мовили: "Богові безсмертному і праведному душі наші вручаємо і на Нього уповаємо аж до останнього нашого подиху, і віри, яку в Нього маємо, не відречемося". Знову сказав до них воєвода: "Засудить вас у день Страшного Суду сирітство дітей ваших і дружин ваших удівство, бо їх всіх нині ви позбуваєтеся, не погоджуючись з волею княжою, відрікаючись від його віри. Міг би великий наш князь цареві вашому нинішньому, що юним хлопцем є, звеліти, аби відпустив сюди до вас ваших жінок і дітей. Але й нині, якщо навернутися погодитеся і приймете пророка Магомета, усіх, як же я сказав, домашніх ваших скоро побачите, їх же бачивши, вельми зрадієте. У грецькому-бо краї жінка Феодора нині з малою дитиною Михаїлом царює, вона не може супротивитися велінню великого протосимвола нашого. А про багатство і маєтки не турбуйтеся. Єгипетські податки, що на один рік вам, як друзям своїм, милостивий наш князь дасть, настільки збагатять вас, що і внукам вашим до десятого роду буде всіляких благ предостатньо". Тоді, наче єдиними устами, возвали святі: "Анатема Магомету і всім, хто ісповідує його пророком".

 Коли це з великою відвагою і великою до Бога ревністю | святі велегласно промовили, зразу воєвода гнівно звелів озброєним воїнам кожного зі святих взяти, зв'язати руки ззаду і, як ягнят, тягнути на місце страти. На те видовище почала сходитися незліченна кількість люду сарацинського і християн, які посеред сарацинів жили, хотівши бачити страту святих мучеників. І коли вже зближалися вони до ріки Єфрат (при ній-бо великий сарацинський град, що називався Самара, збудований був), воєвода, прикликавши до себе одного з ведених мучеників — Феодора святого, якого кликали Кратира, тобто міцний чи хоробрий, сказав: "Ти був (як же я про тебе точно чув) клириком колись, але, відкинувши священичий сан, прийняв спис і у воїнську одягнувся броню, і став людської крови у битвах проливачем. Нині ж лицемірно показуєш, що християнином є, викритий у совісті своїй через давно відкинену тобою християнську віру. Чи не годилося тобі краще прийти до учення пророка й апостола Магомета і від нього допомогу і від смерти визволення отримати, бо жодного не можеш мати уповання і відваги до Христа, Його ж спершу відрікся добровільно". Відповів мужній Христовий мученик Феодор: "Неправду говориш, о воєводо, наче я був відрікся Христа Бога, я тільки покинув священний клир через недостойність свою. Тому й нині найбільше маю кров свою пролити за віру Христову й померти задля любови Його, аби Владика мій милосердний простив мені нині те, у чому я перед Ним раніше нагрішив. Бо й твій раб, якщо б утік від тебе, а потім повернувся і подвизався б за тебе аж до смерти, чи не отримав би за попередню втечу прощення від тебе через явлену пізніше до тебе вірність?" Сказав воєво да: "Хай буде воля твоя, я запропонував те, чим міг би ти врятуватися від смерти". Коли ж спекулятори-мурини оголили мечі свої і, взявши святих мучеників, кожного осібно на страту розводили, Феодорові Кратиру трапилося поблизу Константина-патриція стояти. 1 боявся за нього Феодор, аби, побачивши його страту, Константин не змалодушив і не забоявся страху смертного, тож почав його вмовляти, говорячи: "Чуєш, пане мій, ти нас усіх і сану висотою, і доброчинств красою перевищуєш, годиться, щоб ти першим серед нас був мучеником, швидше від нас усіх прийняв вінець від Ісуса Христа, Царя Небесного, як же і від земного царя найбільш шанований був дарами і почестями". Святий же Константин сказав до нього: "Найбільше тобі, настільки мужньому, годиться те зробити ~ першим покласти за Христа свою душу, щоб так і мене, й инших друзів послідовниками собі мати". Феодор же святий помолився, вручаючи душу свою Богові, до спекулятора підійшов і з готовністю славну при йняв кончину мученицьку через меч. А після нього інші святі за порядком і за чином попередніх санів своїх, наче на царський бенкет кликані, один одного під меч випереджали, нітрохи страху смертного, ані збентеження, ані малодушности ніякої по собі не виказували, що дивувався воєвода вельми, споглядаючи мучеників, які з таким упованням до смерти поспішали, І так святих сорок два мученики життя своє мужньою за Господа свого смертю місяця березня у шостий день закінчили. Після убиття святих мучеників сарацинський князь звелів і вищеназваного апостата, того, що Вадитзис називався, мечем убити, кажучи: "Якщо правдивим християнином був, то не годилося йому від своєї ухилятися віри, і якщо не зберіг віри до свого Христа, як може до нашого Магомета віру берегти? Своїм християнам став ворогом, передавши їх у руки наші, то, якщо настане час лихий, як не стати йому нашим зрадником? Для своїх невірним був, чи чужим буде вірним? Ніколи". І відтяли голову мечем окаянному тому, і прийняв достойну винагороду від сарацинів за свою до них приязнь, що передав їм преславний і прекрасний град християнський Аморію. Наступного дня за наказом княжим вкинено в ріку Єфрат тіла святих сорока і двох мучеників, туди ж і апостата потятого труп вкинули. І невдовзі виявилися мученицькі тіла з иншого боку ріки при березі цілими, голова кожного пристала до тіла свого, лежали разом один біля одного благоліпно. А того апостата труп виявився далеко від святих, і голова його була окремо, далеко від трупа. Святих-бо тіла вірні взяли і з шаною поховали, а того беззаконного зрадника труп і голову крокодили розшматували і з'їли. За всіх цих [сорока двох] нехай буде слава Христу, Богові нашому, якому з Отцем і Святим Духом поклоняємося навіки. Амінь.