Страждання святого преподобномученика Конона із сином його однойменним Кононом, які в Іконії постраждали            

День пам'яті: 6/19 березня             

 У часи Авреліяна-ката був чоловік в Іконійському граді, йому ж ім'я Конон, з доброго роду і богобоязливий, мав жінку, вірну в Господі, обоє ж до вишньої батьківщини любов'ю горіли і небесної понад земну бажали чести і слави. Щодня молитвах своїх просили Бога, щоб дав їм сина. їх же молитви Господь почув, дав їм народити сина, і нарекли йому ім'я батькове — Конон, Але мати після народження хлоп'яти того ж дня відійшла до Господа з добрим упованням, певна була спасення свого через народження дитини, бо казав апостол: "Жінка через народження дітей спасеться". Блаженний же Конон у молитвах дні і ночі провадив, і коли мав хлопчик сім років, усе, що мав, роздав убогим і, взявши хлопця, в монастир пішов і чернечий прийняв вишкіл. Таку ж йому Бог подарував благодать, що сліпих просвітлював, прокажених очищав, бісів виганяв і з різних хвороб у попереднє повертав здоров'я, й инші робив чуда преславні. Ріка ж в Іконії у час весни вельми наводнювалася і виходила з берегів своїх, багатьом громадянам і мешканцям краю завдаючи шкоди, затоплюючи ниви, вертогради, доми. Якось, коли, як звичайно, наводнилася ріка і зробила більше, ніж перед тим, затоплення багатьох поселень, народ іконійський прийшов до Божого чоловіка Конона святого і, припавши до ніг його, просив: "Поможи нам, рабе Божий, бо ріка наводнилася понад міру і затоплює нас і все наше, і велика кількість людей з того берега ріки не може прийти сюди". Блаженний Конон сказав до них: "Я, браття, грішний і недостойний і що зможу зробити?" Весь же люд почав взивати велегласно: "Святий Кононе, рабе Божий, поможи нам!" Тоді святий Конон, ставши, пішов на берег ріки і, звівши очі до неба, сказав: "Господи, Ісусе Христе, як же почув Ти Мойсея, раба Твого, у морі Червонім і перевів синів Ізраїлевих по сухому, так, о Владико, і мене почуй нині. Не заради мене почуй мене, але задля люду цього, щоб побачили чуда Твої і прославили Ім'я Твоє благословенне навіки-віків". Коли ж весь народ промовив "Амінь", зразу ріка розділилася надвоє, частина її раптом назад потекла, а частина своїм шляхом пішла. І весь люд, чоловіки і жінки, в один голос скрикнули, хвалячи Бога, який рятує всіх, що уповають на Нього. І повернулися люди

 і худоба на свої обійстя, з яких же водою нагнані були. Вода ж назад повернулася, потопила верхні села і не лише наповнила долини і провалля, а й горби покрила. І знову весь народ прийшов до чоловіка Божого, розповідаючи йому про все. Він же, вставши, до ріки прийшов, зробив хресне знамення на ній і мовив: "Послухай веління Всесильного Бога і збери всі води свої в ложе своє, і не перевищуй меж своїх, не затоплюй людських обійсть". І зразу ріка, наче раб, що слухає пана свого, послухала веління угодника Божого й пішла своїм шляхом, не виливаючись із берегів своїх, які раніше, наче гори, зносилися. І сповнилося слово Господнє, що мовить: ''Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, і скажете горі цій "перейди звідси", і перейде". Святий же Конон, піклуючись про спасення душ людських, багато капищ ідольських зруйнував і навернув невірних до Христової віри. Це ж робив не лише в Іконії, але і в навколишніх краях. Коли ж дійшла слава про святого до одного комита Домитіяна, прийшов той найнечестивіший беззаконник в Іконію, і такий був страх і збентеження в тому граді, що ніхто не смів відкрито християнином себе визнати. І через те багато вирішило в горах і пустелях зі звірами жити, аніж через страх відректися християнської віри. Тоді Домитіян-комит, диявольською намовою, звелів взяти чоловіка Божого Конона святого і привести перед себе. Коли ж привели святого на допит, поглянув на нього Домитіян і, усміхнувшись, сказав; "Радій, благородний старче". Відповів святий: "Радію направду". Домитіян сказав: "Те, що чув про тебе, те нині бачу насправді: образ-бо твій світлий і чесний, очі твої, наче зорі, сяють, і старість твоя ніякого не варта докору. Сповіщено нам про тебе, що смертоносною християнства отрутою настільки пошкоджений, що не лише не досить тобі твого блуду, але й инших багатьох до того приводити не вагаєшся. Проте ми, те чувши, не йняли зовсім віри, знаючи, що ти благородний і нашої віри благочесно дотримуєшся". На це блаженний Конон відповів: "Написано, що слухати потрібно корисних переконувань, а не некорисних. Чому знехтував ти Господом нашим, який взятий був і, на смерть засуджений, помер на хресті, і покладений у гробі? Чому спершу не здивувався Його від Пречистої Діви народженню, що Дівою народила і Дівою залишилася? Не дивувався Різдву, що його ангели благовістили, радіючи і співаючи: "Слава во вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління"? Чому не дивуєшся Його силі, що п'ятьма хлібами і двома рибинами п'ять тисяч люду наситив? І хто таке зробив, як же ж Він, що сліпонародженому світло, чотириденному ж мерцеві Лазареві життя дарував, у кінці ж волею Своєю постраждав за спасення світу, при Його ж смерті каміння розпадалося, гроби відкривалися і багато тіл святих встало". Сказав Домитіян: "Коли правдою була б твоя розповідь, то весь світ вірив би у Христа твого і зникла б Дієва сила". Конон святий мовив: "Знищилася його і всіх богів ваших немічних сила силою непереможною Господа нашого Ісуса Христа, який звелів мені говорити правду, у ній же і перебуватиму аж до кінця, який завершується законом Христовим. Той-бо сказав: "Я — дорога, істина і життя" і той, хто вірить в Мене, хоч і помре, жити буде", і кожен живий, що вірить в Мене, не помре навіки". Годиться ж нам, вірним, через великі скорботи увійти в Царство Боже, а сини світу цього, що широко в насолодах світських живуть, вигнані будуть геть і відійдуть у пітьму кромішню, де ж буде плач і скрегіт зубів". Тоді Домитіян гніву сповнився, звелів бити Конона святого і різними муками мучити. Святий же сказав: "Я мук твоїх не боюся, роби швидко, що маєш робити, прошу ж тебе, щоб важчі мені наклав муки, аби я більшої милости удостоївся в Христа мого". Домитіян сказав: "Корисне раджу тобі, щоб, послухавши нас, достойний був з нами нашими втіхами насолоджуватися". Святий Конон відповів: "Я хочу жити душею, а не тілом, і духовними, а не тілесними насолоджуватися радостями. Ти ж, нечестивче, мучений будеш з отцем своїм, дияволом, у пеклі, де муки твої ніколи не закінчаться". Після цього Домитіян спитав святого: "Якого ти чину у своїй вірі злочестивій, старче, чи священик?" Відповів мученик: "Простим є, бо не достойний такого освяченого сану. Ті, що його сподобилися, радіють з Христом і зі святими ангелами Його духовною веселістю. Проте і я живу для Господа мого Ісуса Христа, і поклоняюся Йому, і радію в Ньому". Домитіян сказав: "Чи мав жінку?" Відповів святий: "Мав, але мало пожила зі мною і до Христа, Бога нашого, відійшла". Домитіян сказав: "Дітей маєш?" Відповів святий: "Єдина в мене дитина є — син, залишився в келії моїй, але хочу, щоб і він став перед тобою". Сказав Домитіян: "Чи й він не поклоняється богам нашим?" Відповів святий: "Яке є дерево, такі і гілки його, але прошу тебе, пошли привести його, щоб ми разом вінець мучеництва прийняли". І зразу послані були воїни привести юного Конона. Коли ж він приведений і представлений був, спитав Домитіян старого Конона: "Скільки літ синові твоєму?" Відповів Конон, що семилітнього привів його на монастирську науку і навчив його книг, коли ж було дванадцять років, поставлений був читцем церковним, нині ж сімнадцятий має рік і є дияконом, благодаттю Христовою, в числі освячених слуг Божих. "Навчив-бо я його з дитинства у чистоті жити, і достойний він частки мученицької, прошу-бо тебе, не затримуючись довго, звели мучити нас, щоб разом ми вінчалися в Христа, Бога нашого, бо християнами є і за Христа померти хочемо". Сказав Домитіян: "Як називається син твій?" Відповів мученик: "Одне з батьком має ім'я, Кононом-бо назвав його".

 Звернувся Домитіян до юного Конона, почав говорити до нього: "Послухай, юначе, батько твій багато літ прожив, і жонатий був, і дітей народив, і насолодився достатньо життям цим, нині ж старий, не дивно, що сам собі бажає смерти. Ти ж — юний і насолоди життя цього заледве пізнавати починаєш, хіба за волею батька піти хочеш, як же говорить батько твій?" Відповів юний Конон: "Народив мене з Богом батько мій, навчив мене знати єдиного істинного Бога, Творця всього видимого і невидимого творіння, і тому жити чисто в преподобності настановив мене, показав мені путь спасення і дав знати мені, що життя це не є життям, а смертю, і всі любителі тимчасового цього життя помирають навічно, є ж життя у Владики нашого Христа безконечне, яке Він дає тим, які люблять Його. І ще знати навчив мене батько, що для нечестивих ідолослужителїв вічна приготована мука в геєні вогненній, яка ніколи не гасне на безконечні віки. Праведним рабам Христовим нетлінні приготовані вінці у славі небесній, у безконечному царстві Христа, Бога нашого, заради Нього розпинаємося світові, і світ нам розпинається. Так батько мене навчив, однодумцем його я є, тим же шляхом до Бога хочу прямувати, яким і він прямує, на той самий подвиг мученичий віддаватися, на який він віддається. Кажу-бо словом Владики мого Христа: "Що Отець мій робить, і Я роблю". ї "не може син робити нічого иншого, аніж те, що бачить, як Отець його робить, бо що Він робить, те і Син також робить" Сказав Домитіян: "Якщо батька твого, люто мучивши, погано погублю, то чи захочеш і ти так само загинути?" Відповів блаженний юнак Конон: "Хочу померти з батьком разом, щоб з ним жити у Царстві Владики нашого. Бо померти задля Христа не є смертю, але життя вічного здобуванням". Сказав Домитіян до старого Конона: "Справді юнак цей любомудріший від тебе, лише одного бракує йому - щоби пізнав правду і поклонився богам нашим". Відповів старий Конон: "Знає юнак правду добре і поклоняється зі мною Тому, хто говорить: "Я є Істина". Кумирам же бісівським, оманливим богам вашим, ані він, ані я не поклонимося навіки". Сказав Домитіян: "Послухайте останнє моє слово: підійдіть до богів, щоб від лютих мук і смерти врятуватися і дари від нас чесні прийняти". Відповів Конон старий: "О відкинений від Бога беззаконче, неситий крови людської кате, від усіх людей нечестивіший, чи не казав я тобі від початку, що християнином я є і за Христа померти разом із сином своїм бажаю. Ти ж, злістю п'янствуючи і біснуючись, не пам'ятаєш слів моїх". Тоді звелів Домитіян принести ложе залізне і розжарити його дуже, потім наказав мучеників святих, оголивши, на тому ложі покласти і пекти. Слуги-бо одні вугля вогненне розжарювали, инші олію киплячу на тіла святих лили, а святі перебували неушкодженими, І сказав старий Конон святий до Домитіяна: "Чи не пам'ятаєш, Домитіяне, як я просив тебе, щоб найлютіші на нас ти винайшов муки? Ти не постарався. Ця мука мала для нас, і не відчуваємо ми цього палення". Звелів-бо кат приготувати казан мідний і, наповнивши оловом, сіркою і смолою, розварити сильно і в той казан вкинути святих мучеників. Казав-бо: "Якщо на ложі розжареному холодно їм було, то в казані киплячому зігріються, і побачу, чи зможе Бог вийняти їх із полум'я вогненного". Святі ж, коли їх вкидали у казан, звели очі свої до Неба й помолилися, кажучи: "Творче всіх, Господи, почуй нас, що кличемо Тебе, і пошли нам ангела свого святого, щоб вистудив страшний вогонь цей, як вистудив колись піч вогненну вавилонську для трьох юнаків. Почуй нас, Владико, і поспіши на допомогу нам, щоб зрозуміли всі, що Ти — Син Бога живого, що у світ прийшов". І зразу послав Господь ангела свого, який небесною росою вогонь і казан вистудив і сказав до них: "Мир вам, добрі воїни, подвижники вірні, не бійтеся, не жахайтеся, Христос-бо з вами, який зробить вас переможцями і приведе до радости вічної".

 Після цього Домитіян-комит звелів святих мучеників повісити стрімголов і підкурити смердючим димом. Святий же Конон старий, засміявшись, сказав: "О нерозумний, вогонь твій не торкнувся нас, чи диму твого маємо боятися?" Коли мучені святі були смердючим димом, насміхалися над катом, кажучи: "Чи не соромишся ти, о окаянний, що два воїни Христові всю вашу погордливу силу перемогли, й осоромили батька вашого диявола, і всю злопідступну його зброю знищили і потоптали?" Домитіян же пресильної злости і сорому сповнився і, не знаючи, що далі робити, звелів, вийнявши мучеників з диму, пилою для дерева перепиляти їх пополовині. І коли слуги поклали їх, щоб пиляти, просили святі слуг, щоб дали їм час для молитви, — і не боронили слуги. Святі ж помолилися до Бога, кажучи: "Владико, Боже всесильний, Творче неба і землі, Царю царюючих і Господи пануючих, дякуємо, що Ти сподобив нас постраждати за Ім'я Твоє святе, і укріпив нас в муках, і не допустив ворогам Твоїм посміятися з нас. переможцями показав нас над дияволом. Тебе славимо, Христа Бога, людинолюбця всесильного і всеблагого, і просимо Тебе: дай мир Церкві Твоїй святій, що є у вселенній, осором і винищ тих, що гонять її, скинь скоро і згуби мерзенні капища ідольські, піднеси силу свою і розшир хвалу святого Імени Твого, збережи і примнож рід християнський, який право славитиме Тебе до кінця віків. Ще ж просимо Тебе, Владико, прийми в мирі душі наші, щоб не збулося на нас веління катове, щоб не перепиляли нас, щоб і через те не порадів ворог наш, який хоче хвалитися, що стратив нас. Але Твоя милість нехай випередить і візьме нас до себе, і пізнає Домитіян, що ми Твоїми рабами є і Ти з нами: що захотів, те зробив. І нехай ті, що почують про це, прославлять пресвяте Ім'я Твоє навіки". Коли сказали вони "Амінь", голос був з неба, який кликав їх у Висоти. А святі мученики, знаменувавши себе хресним знаменням, передали святі свої душі в руки Божі, і зразу землетрус був великий, і впали ідольські храми, і всі ідоли, які в граді були, зруйнувалися, і втік Домитіян у дім свій і сховався. Брати ж, що у монастирі були, почувши все, що було зі святими мучениками, прийшли і взяли чесні тіла їхні і принесли в монастир, чесно з ароматами їх поховали, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога і Творця всього творіння, славленого навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Аркадія, який на острові Кіпрському з юности в чернецтві за царювання Константина Великого прожив. І був учителем святих мучеників Юліяна Лікаря і Євула, які постраждали потім за царювання апостата Юліяна, їх же і поховав Лркадій святий, а після них і сам, дякуючи Богові, перейшов від тутешніх.