Знайдення Чесного Хреста i цвяхiв святою царицею Єленою в Єрусалимi (326).

Святий імператор Костянтин (306 - 337), що отримав від Церкви іменування Рівноапостольний, а у всесвітній історії найменовано Великим, був сином цезаря Констанція Хлора (305 - 306), що правив країнами Галлією і Британією.

Величезна Римська імперія була в той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких знаходилися два самостійних імператори, що мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина.

Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель всієї Римської імперії – Костянтин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн у керованих ним країнах, у той час, як у всій решті Римської імперії християни піддавалися жорстоким гонінням з боку імператорів Діоклетіана (284 - 305), його співправителя Максиміана Галерія (305 - 311) - на Сході і імператора Максиміана Геркула (284 - 305) - на Заході.

Після смерті Констанція Хлора син його Костянтин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії та Британії. Першим ділом нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідання християнської віри.

Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході і жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і чатували, щоб його позбавити влади і вбити, але Костянтин попередив їх і в ряді воєн, з допомогою Божою, розбив всіх своїх супротивників. Він молив Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі осяйне знамення Хреста з написом «Цим перемагай».

Зробившись повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав в 313 році Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли він зацарював як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.

Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, колишній центр язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантію, яка і була перейменована у Константинополь.

Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об'єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духовенство. Глибоко шануючи Хрест Господній, імператор бажав знайти і сам Животворящий Хрест, на якому був розіп'ятий Господь наш Ісус Христос.

Для цієї мети він направив до Єрусалиму свою матір – святу царицю Олену, давши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена приступила до пошуків, і Промислом Божим Животворчий Хрест був чудесним чином здобутий в 326 році.

Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов'язані із земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від всяких слідів язичництва, звеліла спорудити в цих пам'ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин повелів спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворящий Хрест на зберігання Патріарху, частину ж Хреста взяла з собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Олена повернулася до Константинополя, де незабаром померла в 327 році. За свої великі заслуги перед Церквою і праці з набуття Животворящого Хреста цариця Олена іменується Рівноапостольною.

Мирне існування християнської Церкви було порушено виниклими всередині Церкви негараздами і розбратами від появи єресей. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатістів і новаціан, що вимагали повторення хрещення над відпалими під час гонінь християнами. Ця єресь, знехтувана двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході, який наважився відкинути Божественну сутність Сина Божого і навчати про створеність Ісуса Христа.

За велінням імператора, був скликаний в 325 році Перший Вселенський Собор в місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких – святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія була засуджена і складений Символ віри, в який був внесений термін «Єдиносущний Отцю», що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про божественність Ісуса Христа, прийняв людську природу для спокутування всього людського роду. Можна дивуватися глибокій церковній свідомості та почуттю святого Костянтина, який зауваживши термін «Єдиносущний», почувши його у дебатах Собору, запропонував внести це визначення в Символ віри.

Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. В кінці життя він прийняв святе хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин в день П'ятидесятниці в 337 році і був похований в церкві святих Апостолів, в заздалегідь приготовленій ним гробниці.