Вітчизною святого Єрона була друга (велика) Каппадокія; народився він у місті Тіані від благочестивої і богобоязливої матері на ім'я Стратоніка, за царювання імператорів Диоклитіана і Максиміана, які обидва були старанними шанувальниками ідолів і переслідувачами християн.

Коли імператорам повідомили, що жителі областей Вірменії та Кападокії всупереч імператорським указам відмовляються вклонитися ідолам, то вони після багатьох нарад обрали двох лукавих, відданих язичництву, жорстоких чоловіків, Агриколая та Лізія, і відправили першого до Вірменії, а другого до Каппадокії. Їм доручили, по-перше, стратити всіх тамтешніх християн, які не погоджуються вклонитися ідолам, і, по-друге, записати у військо всіх чоловіків і юнаків, сильних тілом і здатних до військової служби.

Прибувши до Каппадокії, Лізій став усіляко розшукувати придатних набору людей. Між іншим, йому донесли і про Єрона, як про людину здорову, сильну і зразкову особливою мужністю. Лізій зараз же послав воїнів взяти його і привести. Послані не застали Єрона вдома: він був на роботі в полі. Воїни рушили туди і хотіли схопити його; але Єрон, дізнавшись, що його беруть для військової служби, відмовився йти з ними, вважаючи, що для християнина є шкідливим мати спілкування та служити разом із ідолопоклонниками.

Воїни хотіли взяти його силою, але розгніваний Єрон схопив дерево, що трапилося під руку, і почав їх бити; він виявився настільки сильнішим за воїнів, що вони кинулися тікати, а він гнав їх, як лев жене козенят.

Розсіяні ним воїни знову зібралися разом. Їм стало соромно одне одного, що не тільки не змогли здолати одну людину, а й були прогнані. Вони боялися повернутися, з порожніми руками і говорили між собою, що якщо вони повернуться без Єрона, то не тільки будуть усіма осміяні за те, що один чоловік переміг їх усіх, але й жорстоко покарані за боягузтво. Тому вони покликали собі на допомогу своїх товаришів і вдруге в ще більшій кількості попрямували на Єрона. Почувши про це, він набрав собі дружину з вісімнадцяти чоловіків-християн, втік разом з ними в печеру, що знаходилася поблизу, і звідти відбивав напади язичників, що його обложили.

Останні сповістили свого начальника, що Єрон з іншими християнами замкнувся в печері, і вони не можуть взяти його. Начальник відправив до них на допомогу ще більше воїнів і все-таки вони нічого не могли зробити, бо, боячись Єрона, ніхто не насмілювався навіть наблизитися до входу в печеру.

Тоді начальник послав до них одного з друзів Єрона на ім'я Киріак. Киріак, прийшовши на місце, порадив воїнам відійти від печери, бо Єрона, казав він, можна взяти тільки лагідністю та доброю порадою, а аж ніяк не силою. Коли воїни пішли, Киріак увійшов до Єрона і переконував його не чинити опір владі і йти записатися на військову службу. Мирною своєю бесідою він заспокоїв Єрона, вивів його з печери і відвів у його дім до матері – старої та сліпої вдови. Вона почала голосно оплакувати сина, називала його опорою своєї старості і світлом своїх сліпих очей і скаржилася, що позбавляється єдиної втіхи у своєму сумному вдовстві. Тим часом воїни, що оточували Єрона, змушували його йти з ними. Попрощавшись із заплаканою матір'ю, сусідами та знайомими, які зібралися там, Єрон захопив із собою одного свого родича на ім'я Віктор і пішов у місто Мелітину разом із воїнами, яке супроводжувалося двома своїми близькими родичами Матроніаном та Антонієм та деякими іншими одновірцями. Мандрівники не встигли в Мелітіну до заходу сонця і ночували на місці, де застала їхня ніч. Вночі блаженному Єрону з'явився білосніжний ангел і сповістив йому лагідним і сповненим любові голосом: «Спасіння, Єроне, благовістую я тобі! Добрим  шляхом ідеш ти, бо йдеш подвизатися за Царя Небесного і не за скороминучу славу земну будеш вболівати... Скоро ти відійдеш до Царя Небесного і приймеш від Нього честь і славу за свої подвиги».

Цими словами Ангел, наповнив серце Єрона невимовною радістю.

Коли він зник, Єрон прокинувся і з радістю сповістив мандруючим з ним друзям і родичам: «Я дізнався таємницю благовоління Божого щодо мене і тепер уже з радістю прямую в приготовлений мені шлях. Лише справжній скарб, єдиний справжній спадок, справжні багатства, це ті, що приховані на Небесах; всі ж земні блага не приносять одержуючим їх ніякої користі: «Яка користь людині, якщо вона набуде весь світ, а душу свою занапастить»? Для мене немає нічого дорожчого і кращого за душу... Достатньо часу свого життя витратив я на служіння метушні, тепер іду до Бога. Одне тільки бентежить мене – смуток моєї матері, старої і немічної вдови, позбавленої світла очей, яка не має собі помічника та заступника. Але я йду померти за Христа та Йому, Отцю сиріт та вдовиць, доручаю я свою матір».

Сказавши це, Єрон пролив кілька сліз за своєю матір’ю і вирушив у дорогу. У Меліті святий Єрон разом з іншими тридцятьма трьома християнами був ув'язнений. Тут він порадив своїм товаришам: «Послухайте, друзі та брати, моєї поради, яка буде вам корисна не в цьому житті, а в майбутньому. Всі, хто боїться Бога, шукають не земних тимчасових, а майбутніх вічних благ. Ви чули, що на ранок нас хочуть змусити принести жертви хибним язичницьким богам: не будемо коритися, не поклонимося ідолам і не принесемо їм жертви, принесемо краще жертву хвали істинному Богові нашому і піднесемо до Нього наші молитви, почувши їх, Він подасть нам силу мужньо перенести муки і удостоїть нас блаженної смерті».

Слухачі Єрона одностайно відповідали: «Солодкі нам, як мед, твої слова! Ти радиш нам те, що дійсно корисне і рятівне для нас, і всі ми бажаємо краще померти за Христа, ніж, вклонившись ідолам, жити в метушні».

Темничні варти повідомили про таке рішення в'язнів самого Лізія. На ранок він наказав привести святих мучеників із в'язниці до себе на суд, поставив їх перед собою і з гнівом запитав:

- Який біс привів вас до шаленого рішення повстати проти влади і не послухатися царського наказу – поклонитися великим богам?

— Ми, звичайно, були б божевільними та іграшкою бісів, — відповіли святі, — якби честь, яка личить одному тільки Богові, віддавали дерев'яним і кам'яним творам людських рук. Але тепер ми чинимо мудро, бо поклоняємося Творцеві всього, що створив небо й землю словом Своїм і випровадив їх із небуття в буття духом уст Своїх.

У цей час один із присутніх на суді вказав Лізію на Єрона і сказав: «От хто чинив опір твоїм посланцям, і все, про що ти чув, зробив саме він».

Лізій, подивившись на Єрона, спитав, звідки він родом, і, коли Єрон назвав свою батьківщину та місце народження, знову спитав його:

- Це ти противився царському наказу, сподіваючись на тілесну силу, і побив посланих за тобою воїнів?

- Так, я, – сміливо відповів мужній Єрон,  – ненавиджу Твоїх ненависників, Господи, і Твоїх заколотників бриджусь: повною ненавистю я ненавиджу їх, вони стали мені ворогами!…(Псалми 138:21,22) Тому й завдав я їм побої і гнав як боягузливих зайців.

Почувши ці слова, Лізій розгнівався і, не віддаючи належної хоробрості та силі Єрона, ганьбив його за непокірність і сказав: «Безумство твоє довело тебе до такої зухвалості, що ти не послухався царського наказу, не підкорився і моєму наказу і побив посланих нами. За це наказую відсікти по самий лікоть твою зухвалу руку, яка корилася божевільній голові».

І одразу святому Єрону відсікли руку, а інших святих за наказом того самого мучителя немилосердно били довгий час.

Потім усі вони знову були кинуті до в'язниці і подякували Богові, який сподобив їх понести такі муки за Його святе ім'я. Але один із них, вищезгаданий Віктор, родич святого Єрона, знесилений від отриманих ним побоїв і злякавшись ще більших у майбутньому, таємно закликав до себе того чиновника, який вів запис схоплених і відданих на страждання християн, і принижено благав викреслити ім'я його, з запису імен в'язнів, що страждають за Христа, причому обіцяв йому подарувати за цей маєток. Підкуплений обіцяним йому подарунком, чиновник виконав прохання Віктора – знищив його ім'я в записі і вночі випустив його з в'язниці. Але Віктор, вийшовши з в'язниці, невдовзі помер і, таким чином, втратив і майно, і життя, і мученицький вінець.

Коли настав ранок, святий Єрон дізнався про те, що сталося і, сповнений нескінченної смутку, голосно ридав про свого родича, вигукуючи: «як шкода, Вікторе! Що ти зробив? О, якою дорогою ціною ти відкупився! Навіщо ти віддав себе в руки ворога? Навіщо ганьба втечі віддала перевагу вінцю слави? Навіщо віддав вічне життя за тимчасове? Навіщо тимчасове полегшення поставив вище за радість нескінченну? О, як збентежили тебе недовготривалі страждання від незначних ран, які – ніщо перед вічними муками, що чекають тебе після суду Божого!»

Оплакавши відпалого від лику мученицького, святий Єрон покликав до себе двох своїх родичів Антонія і Матроніана, що пішли за ним, і сказав їм: «Вислухайте мою останню волю і, повернувшись звідси, приведіть її до виконання. Моє майно, що перебуває в Пісідії, я віддаю сестрі своєї Феотімії, щоб вона, отримуючи з нього необхідне для харчування, робила поминання в день моєї смерті. Все ж таки інше моє майно я залишаю своїй матері через її вдівство і сирітство; Віддайте їй також і мою відсічену руку і скажіть їй, щоб вона листом попросила начальника міста Анкіри, вельможного Рустика, дати їй будинок у Вадисані, де нехай і буде покладена рука моя».

Залишивши такий заповіт своїм родичам, блаженний Єрон спокійно чекав на свою мученицький конець. І ось на п'ятий день Лізій знову сів на суддівське місце і, покликавши святих, примушував їх вклонитися ідолам. Довго намагався він і пестощами, і погрозами відхилити їх від Христа, але не мав жодного успіху і тоді наказав спочатку бити їх без пощади ціпками, а потім засудив на усічення мечем. Після багатьох тортур святі мученики були засуджені на смерть. Проведені блаженним Єроном, вони на шляху до місця страти радісно оспівували слова псалма: «Блаженні непорочні в дорозі, що ходять у Господньому законі» (Пс.118,1). Прийшовши на місце страти, вони схилили коліна і молилися Господу: «Господи Ісусе Христе, прийми душі наші!»

Потім їхні святі глави були усічені мечем.

Антоній і Матроніан звернулися до Лізія з проханням дозволити їм взяти тіло їхнього родича Єрона і, коли Лізій не погоджувався, благали його віддати їм, принаймні, відсічений голову Єрона. Він відповідав їм, що віддасть голову лише за рівну з нею за вагою кількість золота. Сильно тужили Антоній і Матроніан, що не було у них стільки золота, скільки вимагав за главу Лізій, хоч, без сумніву, чесний голова мученика і коштувала незрівнянно дорожче. Тоді Бог вклав у серце одному багатому і знаменитому чоловікові, на ім'я Хризафій, дати викуп за главу святого мученика Єрона: він віддав Лізію стільки золота, скільки важила голова, і, взявши її, з честю зберігав у себе. Корисливий Лізій став тоді відшукувати й відтяту руку святого, розраховуючи і за неї отримати золото; але Антоній і Матроніан, дізнавшись про це, вночі бігли на батьківщину, несучи з собою святу руку, а тіла його та інших святих мучеників, обезголовлених разом з ним, інші християни, взявши таємно, поховали в прихованому місці. Згадані брати, принісши руку святого Єрона до його матері Стратоніки, вручили їй святі останки. Мати, взявши усічену заради Христа руку свого улюбленого сина, омила її сльозами, цілувала материнським цілуванням і прикладала до своїх очей. Радуючись за сина і водночас віддаючись природній скорботі, вона говорила зі сльозами: «якби ти був сину мій, якого я народила живим і здоровим! Тепер у мене тільки мала частина твого мертвого тіла, але тим більшу скорботу вона збуджує в мені. На жаль, сину мій! Народила я тебе в хворобі, виховала в працях, сподіваючись мати в тобі опору в старості, підтримку в хворобі, втіху в скорботах, і, замість того, втратила тебе, світло сліпих очей моїх. Але що я плачу, коли мені повинно веселитися і радіти з того, що я – мати мученика, що я віддала плід утроби свого Бога, що ти, коханий сину, помер не так, як зазвичай помирають люди? Адже мученицька смерть, якою помер ти, веде до багатьох і великих благ! Але, відійшовши від мене, не залишай мене зовсім, сину мій, і в молитвах твоїх клопочся за мене перед Господом, за якого ти пролив свою кров, щоб він і мене швидше звільнив від цього багатотрудного й рясного в бідах життя».

Після цього плачу Стратоніка поклала руку святого на тому місці, яке він сам хотів вказати, і виконала все ним заповідане. А Хризафій, що дав золотий викуп за главу святого Єрона, через кілька часу збудував церкву на місці, де було усічено святих мучеників, і з честю поклав у ній голову мученика, прославляючи Святу Трійцю.