Святитель Григорій Палама, архієпископ Солунський, народився в 1296 році в Малій Азії.

Під час турецької навали сім'я втекла до Константинополя та знайшла притулок при дворі Андроніка II Палеолога (1282–1328). Батько святого Григорія [1] став великим сановником при імператорі, але незабаром помер, і сам Андронік взяв участь у вихованні та освіті осиротілого хлопчика. Володіючи прекрасними здібностями і великою старанністю, Григорій легко освоїв всі предмети, що становили повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20 років, пішов на Святу Гору Афон у 1316 році (за іншими відомостями, у 1318) і вступив послушником до монастиря Ватопед, де під керівництвом старця, преподобного Никодима Ватопедського пам'ять 11 липня), прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Через рік йому з'явився у видінні святий євангелист Іван Богослов і обіцяв своє духовне заступництво. Мати Григорія разом із його сестрами також прийняла чернецтво.

Після переставлення старця Никодима інок Григорій проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора Ісихаста, а після смерті останнього перейшов до Лаври преподобного Афанасія. Тут він прислуговував за трапезою, а згодом став церковним співаком. Але через три роки (1321), прагнучи до вищих ступенів духовної досконалості, він оселився в невеликій безлюдницькій обителі Глосії. Настоятель цієї обителі став вивчати юнака зосередженій духовній молитві – розумній праці, яка поступово розроблялася і засвоювалася ченцями, починаючи з великих пустельників IV століття Євагрія Понтійського та преподобного Макарія Єгипетського (пам'ять 19 січня). Після того, як у XI столітті у працях Симеона Нового Богослова (пам'ять 12 березня) докладне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумного діяння, воно було засвоєне Афонськими подвижниками. Досвідчене застосування розумного діяння, що вимагає усамітнення та безмовності, отримало назву ісихазму (від грецьк. спокій, мовчання), а самі практикуючі його стали називатися ісихастами. За час перебування в Глосії майбутній святитель повністю перейнявся духом ісихазму і прийняв його для себе як основу життя. В 1326 році через небезпеку нападу турків разом з братією він перебрався в Солунь (Фессалоніки), де тоді ж був висвячений у сан священника.

Свої обов'язки пресвітера святий Григорій поєднував із життям пустельника: п'ять днів тижня проводив у безмовності та молитві, і тільки в суботу та неділю пастир виходив до народу – богослужив і промовляв проповіді. Його повчання часто викликали у майбутніх у храмі розчулення і сльози. Проте повна відчуженість від життя святителю була невластива. Іноді він відвідував богословські збори міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось із Константинополя, він знайшов поблизу Солуні містечко Верії, зручне для самотнього життя. Незабаром він зібрав тут невелику громаду ченців-пустельників і керував нею протягом 5 років. В 1331 році святитель пішов на Афон і усамітнився в скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. У 1333 році він був призначений ігуменом Есфігменського монастиря в північній частині Святої Гори. В 1336 році святитель повернувся в скит святого Сави, де зайнявся богословськими працями, яких не залишав вже до кінця життя.

А тим часом у 30-х роках XIV століття в житті Східної Церкви назрівали події, які поставили святителя Григорія до ряду найбільш значних вселенських апологетів православ'я і принесли йому популярність вчителя ісихазму.

Близько 1330 року до Константинополя з Калабрії приїхав учений монах Варлаам. Автор трактатів з логіки та астрономії, вмілий і дотепний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і почав тлумачити твори Діонісія Ареопагіта (пам'ять 3 жовтня), апофатичне богослов'я якого було визнано однаково Східною та Західною Церквами. Незабаром Варлаам поїхав на Афон, познайомився там із укладом духовного життя ісихастів і, на підставі догмату про незбагненність сутності Божої, оголосив розумне діяння єретичним помилкою. Подорожуючи з Афона до Солуня, звідти до Константинополя і потім знову до Солуня, Варлаам вступав у суперечки з ченцями і намагався довести створіння Фаворського світла; при цьому він не соромився піднімати на сміх розповіді ченців про молитовні прийоми та про духовні осяяння.

Святитель Григорій на прохання Афонських ченців звернувся спочатку з усними умовляннями. Але, бачачи безуспішність подібних спроб, він письмово виклав свої богословські аргументи. Так з'явилися "Тріади на захист святих ісихастів" (1338). До 1340 року Афонські подвижники за участю святителя склали спільну відповідь на нападки Варлаама – так званий "Святогірський томос". На Константинопольському Соборі 1341 року у храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, що зосередився на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, недоступний у Своїй Сутності, виявляє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими та не створеними. Вчення Варлаама було засуджено як брехню, а сам він, відданий анафемі, пішов до Калабрії.

Але суперечки між паламітами та варлаамітами були далеко не закінчені. До других належали учень Варлаама, болгарський монах Акіндін і патріарх Іван XIV Каліка (1341-1347); до них схилявся і Андронік III Палеолог (1328-1341). Акіндін виступив із низкою трактатів, у яких оголошував святителя Григорія та Афонських ченців винуватцями церковних смут.

Святитель написав докладне спростування домислів Акіндіна. Тоді патріарх відлучив святителя від Церкви (1344) і піддав ув'язнення, яке тривало три роки. У 1347 році, коли Івана XIV на патріаршому престолі змінив Ісидор (1347-1349), святитель Григорій Палама був звільнений і зведений у сан архієпископа Солунського.

В 1351 році Влахернський Собор урочисто засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу: він змушений був жити в різних місцях. В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія протягом року продавали у різних містах як бранця, але й тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.

Лише за три роки до смерті повернувся він до Солуня. Напередодні його вчинення йому з'явився у видінні святитель Іван Золотоустий. Зі словами «До вишніх! До вишніх!» святитель Григорій Палама мирно переставився до Бога 14 листопада 1359 року.

В 1368 він був канонізований на Константинопольському Соборі при патріарсі Філофеї (1354-1355, 1362-1376), який написав життя і службу святителю.