Свято Введення в храм Богородиці - найпізніше серед дванадесятих.
До VIII століття спогад введення Діви Марії в храм був змістом свята Різдва Пресвятої Богородиці, про що говорить 2-й канон Різдва Богородиці, складений преподобним Андрієм Критським.
Окреме святкування Введення Пресвятої Богородиці до храму зароджується в VIII столітті і саме в Константинополі. Це свято згадується переважно у візантійських джерелах і в його богослужінні присутні співи тільки константинопольських авторів.
При цьому на ранній стадії свято ще не мало урочистого богослужіння, та й не одразу стало загальновизнаним. З джерел VIII століття про свято Введення згадують лише Синайське Євангеліє 715 року та деякі (далеко не всі) Місяцеслови; також до VIII століття відносяться дві проповіді на свято Введення святителя Германа Константинопольського. Далі, у найдавнішому рукописі Статуту Великої Церкви — Патмоському списку IX століття, свято лише позначено, але жодних піснеспівів чи читань не вказано. Таким чином, у VIII–IX століттях свято Введення Богородиці до храму лише затверджується у річному колі богослужіння.
У X і особливо у XI столітті свято вже набуває урочистого богослужіння, передсвята та післясвята, тобто основні риси, властиві великим святам. Про день передсвята вже згадується у 1-ій редакції Студійського Статуту — Студійсько-Олексіївському Типіконі, тобто 20 листопада починають відзначати як передсвято Входу Богородиці вже у X столітті. У той самий час тривалість післясвята збільшувалася поступово: в Студійсько-Олексіївському Типіконі вказано 1 день післясвята, в Євергетидському (остання третина XI в.) — 2 дні, а Типиконах початку XIV століття вже призначається 3 дні післясвята. Цікаво, що у всіх студійських Типіконах про віддання свята не йдеться; свято Входу Богородиці отримує день віддання (і, відповідно, 4 дні післясвята загалом) лише у списках Єрусалимського Статуту XIV століття.
|