Святий священномученик Петро, архієпископ Олександрійський, народився і виріс у Олександрії. Був високоосвічений, обіймав посаду начальника Олександрійської школи. У 300 році він вступив в управління Олександрійською Церквою, ставши наступником свого вчителя та духовного наставника, блаженного єпископа Феони.

Вигнаний із міста під час переслідування християн при імператорах Діоклітіані та Максиміані, святий Петро, побувавши в багатьох областях імперії, знову повернувся до свого рідного міста, щоб у цей небезпечний час знову особисто очолити Олександрійську Церкву. Святитель таємно відвідував ув'язнених у в'язниці християн, підтримуючи в них твердість у вірі, допомагав вдовам і сиротам, проповідував Слово Боже, безперестанку молився і звершував Богослужіння. І Господь ховав його від рук гонителів.

У цей смутний час на Церкву Христову повстав учитель злочестя Арій, який заперечував Божество Ісуса Христа. Святий Петро виступив проти нього, прокляв єретика і відлучив його від Церкви. І навіть тоді, коли Арій через учнів святителя просив владику Петра зняти з нього відлучення, стверджуючи, що він кається і відмовляється від свого лжевчення, святитель, керований Духом Святим, бачив брехливість і підступність арієвого зречення і заповідав своїй пастві не вірити Арію і не приймати його у церковне спілкування.

Під мудрим окормленням святого Петра Олександрійська Церква, незважаючи на гоніння, міцніла та множилася. Але за наказом імператора Максиміана (305–311) святителя було схоплено і засуджено до страти. Безліч людей зібралося біля входу до в'язниці, висловлюючи своє обурення. Бажаючи уникнути народного заколоту та кровопролиття, святитель направив владі листа, в якому пропонував розібрати задню стіну в'язниці для того, щоб його змогли таємно від народу вивести на страту. Темної ночі святий Петро сам вийшов назустріч катам, які вивели його за міські стіни і обезголовили на тому самому місці, де колись був страчений святий апостол Марко, а голос з Неба, який чула одна свята діва цієї ночі, сповістив: "Петро - початок апостолів, Петро – кінець олександрійських мучеників”. Це сталося 311 року.

Вранці, дізнавшись про смерть свого єпископа, натовпи людей попрямували до місця страти, взяли тіло і голову мученика, принесли до церкви і, одягнувши в єпископський одяг, посадили на час відспівування на горньому місці. За життя святий Петро сідав лише на підніжжя його, тому що, за словами святителя, бачив Божественне світло, що оточує горнє місце, і не дерзав по смиренності сходити на нього. Святий Петро, великий ревнитель православ'я, відомий і як глибокий богослов. Витяги з його книги "Про Божество" зачитувалися на Ефеському та Халкідонському Соборах. З його творів найбільш відомі та високо цінуються Церквою "Правила".