Блаженний Іван Ліствичник пише в книзі своїй про преподобного Акакія так: Великий Іван Савваїт розповів мені подію істинну і гідну розповіді.

Був один старець, дуже лінивий і за характером злий; кажу, не засуджуючи його, але щоб показати терпіння святого, і ось що розповім вам. Той старець мав молодого учня, на ім'я Акакій, простого вдачею і цнотливого розумом, який так багато зла терпів від того старця, що багатьом навіть здасться це неймовірним, бо старець не тільки докорами і безчестям докучав йому, але й щодня мучив його тілесними катуваннями. Однак терпіння його були недаремні: бо Акакій своєю покірною витривалістю і незлобивим стражданням здобув собі благодать Божу, що звільняє його від вічної муки. Я ж (каже Іван Савваїт до Івана Лествичника), бачачи щодня його таким, ніби він куплений раб або бранець, і терпить крайню біду, навмисне зустрічав його і питав:

– Що ти, брате Акакій? як проводиш сьогоднішній день?

Він же відповів:

– Як перед Господом Богом, – так мені добре.

І показував мені іноді сині очі, іноді шию, а то голову в ранах. Знаючи, що він чинить доброчесно, я казав йому:

- Добре, добре, терпи, брате, щоб досягти порятунку тобі.

У такому становищі блаженний Акакій залишався у того суворого старця дев'ять років і, прохворівши трохи перед смертю, відійшов до Господа. Коли він був похований у монастирському склепі, то через п'ять днів старець вирушив до одного великого отця, що там жив, і сказав йому:

– Отче, брат Акакій, учень мій, помер.

Отець, почувши це, сказав:

- Не вірю тобі, старче, бо Акакій не помер.

Старець сказав:

— Отче, якщо не віриш мені, то піди сам і оглянь його труну.

Тоді преподобний отець поспішно встав, пішов зі старцем у гробницю блаженного страждальця і голосно вигукнув над труною Акакія, звертаючись до нього як до живого:

- Брате Акакій, чи помер ти?

Розсудливий послушник, виявляючи послух і після смерті, відповів:

- Не помер, отче, бо тому, хто зобов'язався чинити послух, неможливо померти.

Коли старець, у якого жив Акакій, почув це, то злякався і впав зі сльозами на землю; потім попросив у ігумена келію біля його труни і, зачинившись у ній, прожив ще благочестиво, дбаючи про спасіння душі і, після багатьох подвигів, відійшов до Господа Бога, Якому слава на віки. Амінь.