Праведний Філарет Милостивий, син Георгія та Анни, вихований у благочесті та страсі Божому, жив у VIII столітті у селищі Амнії Пафлагонської області (Мала Азія). Дружина його, Феозва, була з багатої та знатної родини, у них були діти: син Йоат та дочки Іпатія та Єванфія.

Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство його не тішило. Знаючи, як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про Страшний Суд і про "малих цих" (Мф.25:40), слова апостола про те, що людина, вмираючи, нічого не забирає зі світу (1Тим.6: 7), рядки царя Давида про винагороду праведника (Пс.36:25). І Філарет уславився злидарством.

Одного разу ізмаїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну та пограбували майно Філарета. У нього залишилося 2 воли, корова, кілька вуликів і будинок. Але й це останнє він поступово роздав бідним. Стійко і лагідно переносив він закиди дружини та глузування дітей. "Я маю в схованках, вам невідомих, таке багатство і такі скарби, - відповідав він рідним, - яких дістане вам, навіть якщо ви і сто років проживете без зусиль і ні про що не переймаючись".

І Господь винагородив Філарета за його милосердя: коли був відданий останній захід пшениці, його старий друг прислав йому сорок мір, а після того, як був відданий жебраку теплий одяг, до нього повернулося багатство.

Тоді візантійська імператриця Ірина (797–802) шукала наречену для сина – майбутнього співправителя Костянтина Багрянородного (780–797) і для цього по всій імперії розіслала послів. Посли не минули й Амнії. Коли Філарет і Феозва довідалися, що найвищі гості повинні відвідати і їхній дім, Філарет дуже зрадів, а Феозва засмутилася: у будинку не було взагалі ніякої їжі, а про належне частування не було чого й думати. Але Філарет наказав дружині добре прибрати в будинку. Сусіди, дізнавшись, що очікуються царські посли, принесли достатку все для багатого бенкету. Посли відібрали для царських оглядин разом із 10 найкрасивішими дівчатами внучку Філарета Марію. Марія перевершила своїх суперниць добротою та скромністю і стала царицею, а Костянтин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулися до Філарета слава та багатство. Але, як і раніше, святий жебрак щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для жебраків, і сам служив їм під час цих трапез. Всі дивувалися смиренності Філарета і казали: "Воістину людина ця вся Божа, істинний учень Христовий".

Слузі він наказав зробити три ящики і наповнити їх порізно золотими, срібними та мідними монетами: з першого отримували милостиню зовсім незаможні, з другого – втрати, а з третього – ті, хто лицемірно виманював гроші.

Так, не приймаючи почестей, у смиренності та злиднях досяг блаженний старець 90 років. Передбачаючи свій спочинок, він вирушив у константинопольський монастир Родольфію, роздав там усе, що мав при собі, на монастирські потреби та жебракам. Покликавши рідних, наставляв їх у злиднях і нетерплячості і мирно став перед Богом. Помер він у 792 році і похований в обителі Суду Родольфія у Константинополі.

Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті диво. Коли тіло святого несли до місця поховання, одна людина, одержима бісом, схопилася за труну і прямувала з похоронною процесією. На цвинтарі сталося зцілення біснуватого: біс повалив людину на землю, а сам вийшов із неї. Багато інших чудес і зцілень відбувалися при труні святого.

Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва працювала, відновлюючи в Пафлагонії монастирі та храми, що були зруйновані під час іноземних навал.