Свята великомучениця Варвара народилася в м. Іліополі (нинішній Сирії) за правління імператора Максиміна (305–311 рр.) у знатній язичницькій родині.

Батько Варвари Діоскор, рано втративши свою дружину, був пристрасно прив'язаний до своєї єдиної дочки. Щоб уберегти гарну дівчину від сторонніх поглядів і водночас позбавити її спілкування з християнами, він побудував для дочки спеціальний замок, звідки вона виходила лише з дозволу батька. Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання дізнатися про його істинного Творця. Коли приставлені до неї виховательки говорили, що світ створений богами, яких шанує її батько, вона подумки говорила: «Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як ці боги могли створити таке пресвітле небо та таку красу земну? Єдиним має бути такий Бог, Якого створила не рука людська, але Сам Він, що має власне буття». Так свята Варвара навчалася від творінь видимого світу пізнавати Творця, і на ній збувалися слова пророка «над усіми Твоїми чинами роздумую, говорю про діла Твоїх рук». (Псалми 142:5).

Згодом до Діоскора все частіше почали приходити багаті та знатні наречені, просячи руки його дочки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, але, на жаль, почув від неї рішучу відмову виконати його волю. Діоскор вирішив, що згодом настрій доньки зміниться і з'явиться схильність до заміжжя. Для цього він дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що у спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до заміжжя.

Одного разу, коли Діоскор перебував у тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви та про Його вільне страждання та Воскресіння. Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії знаходився священник, який набув вигляду купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і просила здійснити над нею Таїнство Хрещення. Священник виклав їй основи святої віри, а потім хрестив в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Освічена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов'ю навернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.

За час відсутності Діоскора за його будинку велося будівництво кам'яної вежі, де робітники за наказом господаря мали намір спорудити два вікна з південного боку. Але Варвара, зайшовши одного разу подивитися будівництво, просила їх створити третє вікно - в образ Троїчного Світу. Коли ж повернувся батько, то він зажадав у дочки звіту про зроблене, «Три краще ніж два, – говорила Варвара, – бо у неприступного, невимовного Світла Троїчного Три Вікна (Іпостасі чи Особи)». Почувши від Варвари християнські віровчальні настанови, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з дому. Вона сховалась у гірській розколині, яка дивним чином розступилася перед нею.

До вечора Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж таки знайшов Варвару і з побоями притяг мученицю до будинку. Вранці він відвів Варвару до міського правителя і сказав: «Я зрікаюся її, бо вона відкидає богів моїх, і якщо не звернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Муч її, державний правителю, як буде завгодно твоїй волі». Довго умовляв градоначальник Варвару не відступати від стародавніх батьківських законів і не чинити опір волі батька. Але свята мудрою промовою викривала помилки ідолопоклонників і сповідала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами і після цього розтирати глибокі рани твердою волосяницею.

Наприкінці дня Варвару відвели до в'язниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй явився Господь і сказав: «Бадьорись, наречена Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на твій подвиг і полегшую твої хвороби. Перетерпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Моєму Царстві". Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару, - на її тілі не залишилося жодних слідів недавніх катувань. Бачачи таке диво, одна християнка, на ім'я Юліанія, відкрито сповідала свою віру і оголосила бажання постраждати за Христа, обох мучениць почали водити оголеними по місту, а потім повісили на дереві і довго катували. Їх тіла мучили гачками, обпалювали свічками, били по голові молотками. Від таких тортур неможливо було залишитися людині живою, якби мучениць не зміцнювала сила Божа. Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам батько Діоскор, але безжалісного батька незабаром вразила блискавка, спопеливши його тіло.

Мощі святої великомучениці Варвари у VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081–1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись з українським князем Михайлом Ізяславовичем, привезла їх із собою до Києва, де вони перебувають і тепер – у кафедральному соборі святого князя Володимира.