Святитель Іоасаф народився у Прилуках Полтавської області, 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці.

При Хрещенні названо Йоакимом. Він походив із стародавнього благочестивого українського роду Горленкових.

В 1712 році 7-річного Йоакима батько віддав до Київської духовної академії. У стінах академії він відчув потяг до чернечого життя. Сім років випробовував себе майбутній святитель і нарешті відкрився батькам. Довго мати з батьком просили сина-первістка не приймати чернечий постриг. Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з ім'ям Іларіон у Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада 1727 року був пострижений в мантію з ім'ям Іоасаф в Києво-Братському монастирі.

Ця подія збіглася із завершенням навчання у духовній академії. Через рік інок Іоасаф був хіротонізований архієпископом Варлаамом Онатовичем у сан ієродиякона. Його залишили викладачем у Київській духовній академії. Після смерті преосвященного Варлаама Київською кафедрою став керувати архієпископ Рафаїл Забороський.

Архієпископ Рафаїл звернув увагу на визначні здібності молодого подвижника і привернув його для ширшого служіння Церкві. Йому було доручено відповідальний послух на посаді екзаменатора при Київській архієпископії. У листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Йосафа в сан ієромонаха і перевів із училищного Братського монастиря до Києво-Софійського архиєрейського дому. Одночасно його було призначено членом Київської духовної консисторії. Виконуючи посаду екзаменатора, він доклав багато зусиль до виправлення моральних вад парафіяльного духовенства. Консисторська посада святителя була чудовою школою для його організаторських здібностей. У цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, переваги та недоліки єпархії. Тут ясно визначилася всебічність ділових якостей Іоасафа, що поєднується з великими внутрішніми подвигами. Він швидко сходив по драбині духовної досконалості, про що свідчить збережений його твір «Боротьба семи чесних чеснот з сімома гріхами смертними».

24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря зі зведенням у сан ігумена. У своєму монастирі всі сили ігумен покладав на благоустрій обителі, яка в минулому була оплотом православ'я у боротьбі з унією. У монастирі були мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубинського чудотворця (пам'ять 2 травня). Кілька разів патріарх Афанасій являвся ігумену Іоасафу, засвідчуючи йому своє заступництво.

У 1744 році митрополит Рафаїл звів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. Наприкінці того ж року його призначено намісником Свято-Троїцької Лаври. В обителі преподобного Сергія він також самовіддано виконував послух Церкви (у ті роки було потрібно багато сил для відновлення монастиря після пожежі).

2 червня 1748 року архімандрит Іоасаф був хіротонізований на єпископа Білгородського. Вступивши на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф суворо стежив за благочестям і станом храмів, за правильністю богослужіння і особливо за моральністю пастви. Особливо велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ними статуту та церковних традицій. Як і раніше, святитель Іоасаф усі сили віддавав архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров'я. Своєму келійнику Стефану напередодні спочинку святитель заборонив домагатися священного сану і попередив, що у разі непослуху його спіткає завчасна смерть. Іншому келійнику, Василеві, святитель вказав, що він буде дияконом, сану священника ніколи не досягне. І це передбачення згодом здійснилося.

10 грудня 1754 року святитель переставився. Прославлення святителя Іоасафа у лику святих відбулося 4 вересня 1911 року.