Святитель Спиридон Тримифунтський народився наприкінці ІІІ століття на острові Кіпр.

Про життя відомостей збереглося мало. Відомо, що він був пастухом, мав дружину та дітей. Всі свої кошти він віддавав на потреби ближніх і мандрівників, за це Господь винагородив його даром чудотворення: він зцілював невиліковно хворих та виганяв бісів.

Після смерті дружини, за царювання імператора Костянтина Великого (306–337), його було обрано єпископом міста Тримифунта. У сані єпископа святитель не змінив свого способу життя, поєднавши душпастирське служіння зі справами милосердя.

За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон у 325 році брав участь у діяннях І Вселенського Собору. На Соборі святитель вступив у змагання з грецьким філософом, який захищав арієву брехню. Проста мова святителя Спиридона показала всім неміч людської мудрості перед Премудрістю Божою: «Слухай, філософе, що я говоритиму тобі: ми віримо, що Всемогутній Бог з нічого створив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину і весь видимий і невидимий світ. Слово це є Син Божий, Який зійшов заради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив з людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, спокутувавши Своїми стражданнями первородний гріх, і звоскресив із Собою людський рід. Ми віримо, що Він єдиносущений і рівночесний з Отцем, і віруємо цьому без жодних лукавих вигадок, бо цю таємницю осягнути людським розумом неможливо».

В результаті бесіди противник християнства став його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: «Слухайте! Поки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своїм мистецтвом сперечатися відбивав усе, що мені уявляли. Але коли, замість доказу від розуму, з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилі проти неї, оскільки людина не може чинити опір Богові. Якщо хтось із вас може мислити так само, як я, то нехай увірує в Христа і разом зі мною нехай піде за цим старцем, вустами якого говорив Сам Бог».

На тому ж Соборі святитель Спиридон виявив проти аріан наочний доказ Єдності у Святій Трійці. Він узяв у руки цеглу і стиснув її: миттєво вийшов з неї вогонь, вода потекла вниз, а глина залишилася в руках чудотворця. «Це три стихії, а плінфа (цегла) одна, – сказав тоді святитель Спиридон, – так і в Пресвятій Трійці – Три Особи, а Божество Єдине».

Святитель з великою любов'ю дбав про свою паству. По його молитві посуха змінювалася рясним життєдайним дощем, а безперервні дощі – цебром (теплою, сухою погодою), зцілювалися хворі, виганялися демони.

Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва святого. Помолившись, він повернув немовля до життя. Мати, вражена радістю, впала бездиханою. Але молитва угодника Божого повернула життя і матері.

Якось, поспішаючи врятувати свого друга, обвинуваченого і засудженого до смерті, святитель був зупинений в дорозі струмком, що несподівано розлився від повені. Святий наказав потоку: «Стань! Так наказує тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти і врятований був чоловік, заради якого поспішаю». Воля святителя була виконана, і він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про диво, з пошаною зустрів святого Спиридона і відпустив його друга.

Відомий із життя святителя і такий випадок. Якось він зайшов у порожню церкву, наказав запалити лампади та свічки та розпочав богослужіння. Проголосивши «Мир усім», він і диякон почули у відповідь зверху пролунав безліч голосів, що проголошують: «І духові твоєму». Хор цей був великий і солодкоголосніший за всякий спів людський. На кожній ектенії невидимий хор співав «Господи, помилуй». Захоплені співом, що доносився з церкви, до неї поспішили люди, що були поблизу. У міру того, як вони наближалися до церкви, чудесний спів усе більше наповнював їх слух і насолоджував серця. Але коли вони ввійшли до церкви, то не побачили нікого, крім єпископа з небагатьма церковними служителями, і не чули вже більше небесного співу, від чого здивувалися.

Святий Симеон Метафраст, описувач його життя, уподібнював святого Спиридона до патріарха Авраама в чесноті гостинності. «Треба знати і те, як він приймав мандрівників», – писав близький до чернечих кіл Созомен, наводячи у своїй «Церковній історії» дивовижний приклад із життя святителя. Якось після настання Чотиридесятниці до його будинку постукав мандрівник. Бачачи, що мандрівник дуже втомлений, святий Спиридон сказав дочці: «Обмий ноги цій людині та запропонуй йому поїсти». Але через піст не було зроблено потрібних запасів, бо святитель «куштував їжу лише у певний день, а інші залишався без їжі». Тож дочка відповіла, що в хаті немає ні хліба, ні муки. Тоді святий Спиридон, вибачившись перед гостем, наказав дочці підсмажити солоне свиняче м'ясо, що було в запасі і, посадивши за стіл мандрівника, взявся за трапезу, переконуючи того чоловіка наслідувати себе. Коли ж останній, називаючи себе християнином, відмовився, святитель не заперечував, помітивши: «Слово Боже прорекло: для чистих все чисто» (Тит.1:15).

Інша історія, повідомлена Созоменом, також дуже характерна для святителя: у святого був звичай із зібраного врожаю одну частину роздавати бідним, а іншу віддавати нужденним. Сам він особисто нічого не давав, а просто показував вхід у комору, де кожен міг взяти скільки потрібно, і потім повернути таким же чином, без перевірки та звіту.

Відома також розповідь Сократа Схоластика про те, як злодії вирішили викрасти овець святого Спиридона: глибокої ночі залізли вони до кошари, але тут же невидимою силою виявилися пов'язаними. Коли настав ранок, святий прийшов до стада і, побачивши пов'язаних розбійників, помолившись, розв'язав їх і довго вмовляв залишити беззаконний шлях і добувати їжу чесною працею. Потім, подарувавши їм по вівці і відпускаючи їх, лагідно сказав: «хоч не даремно ви не спали».

Часто уподібнюють святого Спиридона до пророка Іллі, бо так само по молитві його під час посух, які часто загрожували острову Кіпр, йшов дощ.

Все життя святителя вражає дивовижною простотою і силою чудотворення, дарованої йому від Господа. За словами святителя прокидалися мертві, приборкували стихії, журилися ідоли. Коли в Олександрії патріархом був скликаний Собор заради руйнування ідолів і капищ, за молитвами отців Собору впали всі ідоли, крім одного, шанованого. Патріархові у видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб бути зруйнованим святителем Спиридоном Тримифунтським. Викликаний Собором святитель сів на корабель, і в той момент, коли корабель пристав до берега і святитель ступив на землю, ідол в Олександрії з усіма жертовниками впав у порох, чим сповістив патріарху та всім єпископам наближення святителя Спиридона.

У праведності та святості прожив святий Спиридон земне життя і в молитві віддав душу свою Господу (бл. 348). В історії Церкви святитель Спиридон вшановується разом зі святителем Миколою, архиєпископом Мирлікійським.

Мощі його спочивають на острові Корфу у церкві його імені (крім правої руки, що у Римі).