Святий Опанас (Афанасій) народився в Олександрії; мати його, подібно до Анни, яка привела сина свого Самуїла до храму Господнього (1Цар.1:28), так само привела його до святителя Олександра, патріарха Олександрійського, і віддала в храм на служіння Богу. І він став при храмі проводити своє життя, ревно виконуючи Божі заповіді.

У 319 році патріарх висвятив його у диякона Олександрійської Церкви. Вже тим часом святитель Опанас (Афанасій) почав писати твори. Майбутній святитель бачив, що немає у новоприйшлих до Церкви Христового ревності, немає у них істинного благочестя, багато хто з них шукав слави для себе, пустословив, марнословив і всі язичницькі звичаї, які були раніше у них, переносили в християнське життя. З'явився якийсь Арій, який хулив Христа, принижував Матір Божу і обурював народ, навчаючи народ домагатися честі, слави, проникати і до Церкви, досягати священства і навіть архиєрейства. І багато хто його слухали і ставали послідовниками цієї єресі – аріанами. І ця брехня так поширилася, що мало не захлеснула всю Церкву – велика була боротьба. У 325 році святитель Опанас (Афанасій) був на Нікейському Соборі, де виступав проти Арія.

У 326 році після смерті патріарха Олександра святителя Опанаса Афанасія було обрано на Олександрійську кафедру. Будучи єпископом Опанас (Афанасій) об'їжджав церкви, багато виступав, боровся проти аріан, писав, викривав їх, і повстали проти нього всі неправдиві християни і стали на нього наклепувати. Тоді царював Костянтин Великий (306–337 рр.), він вважався покровителем Церкви Христової. Він добре розумів військову стратегію, дипломатію, державні справи, але справ церковних та проповіді Євангелія не знав, тому вагався між аріанством та православ'ям.

Користуючись добротою і простотою імператора, єретики оточили все його подвір'я, проникли на всі посади і почали нашіптувати єресі та неправди та вводити розколи. Вони звинувачували архієпископа Опанаса Афанасія, що він погана людина, що він не слухається царя, стягує податки окремо від царської скарбниці і робить погані справи, що він і чародій, злочинець і блудник. Імператор бачив велику суперечку, ворожнечу, намагався відновити мир, але бували такі часи, що могла відкритися війна, тоді він пропонував святителю Опанасу Афанасію на якийсь час піти кудись. І більшу частину свого довгого правління святитель провів у вигнанні, і тоді нерідко він користувався підтримкою ченців, був у дружбі з обома отцями чернецтва – святими преподобними Антонієм та Пахомієм.

Особливо намагалися єретики і злі люди звинуватити святого Опанаса Афанасія в тому, що він не слухає наказів імператора, не звертає уваги на його розпорядження, не приймаючи Арія в церковне спілкування, що він чаклун і чарівник, самі будучи явними чарівниками, і що за допомогою якоїсь мертвої руки, що нібито належала клірику Арсенію, творить чарування. Імператор наказав провести розслідування. Арсеній був кліриком, читцем, зробивши якусь провину, він довго ховався, а коли поголос про це поширився скрізь, то в нього виявилося почуття правди, справедливості, тому що невинним був святитель Христів Опанас Афанасій, та й сам Арсеній зовсім не постраждав, не йому відрубали руку, іншу людину десь знайшли судді-лиходії, хоча багато з них були єпископи. Співчуючи про свого батька й благодійника й сумуючи серцем про те, що істина беззаконно перемагається брехнею, він таємно прийшов до самого Афанасія, припадаючи до його чесних ніг. Блаженний Афанасій, радіючи прибуття Арсенія, наказав йому до суду нікому не показуватись.

Тим часом злісна ненависть противників Опанаса Афанасія так зросла, що до однієї брехні вони доклали ще нову: підкупили одну безсоромну жінку звести наклеп на святителя Афанасія, що він вчинив з нею беззаконня. Коли розпочався суд, судді сіли на своїх місцях і наклепники постали, було введено і цю жінку. З плачем довго скаржилася вона на святителя, якого ніколи не бачила і навіть не знала, який він на вигляд. Усі слухали здивовано. А вона й не хотіла знати благочестя євангельського, радіючи, що їй багато грошей дали. У той час друг Опанаса Афанасія пресвітер Тимофій, стоячи з ним за дверима і все чуючи, обурився духом і, несподівано увійшовши всередину судилища, з поспіхом став перед очима того наклепника, ніби він був сам Афанасій; він сміливо звернувся до неї: «Чи я вчинив над тобою вночі насильство, як ти кажеш?» І вона ще з великою безсоромністю заволала до суддів: «Цей, цей чоловік мій розбещувач і зловмисник проти моєї чистоти; він...» Судді розсміялися, побачивши підлість, розіграну комедію, і прогнали її. Але противники святителя Опанаса Афанасія, хоч і засоромилися, але не заспокоїлися і стали звинувачувати його у вбивстві Арсенія, показуючи якусь страшну на вигляд мертву руку. Святий Опанас Афанасій терпляче слухав їх і мовчав, потім спитав: «Чи є серед вас, хто добре знав Арсенія? Хто з вас може підтвердити, чи справді це його рука? І піднялися більшість неправедних суддів, підскочили і стали стверджувати, що справді це рука Арсенія. І тоді, коли вони показали своє брудне серце та підступність свою, святитель відсунув фіранку, за якою стояв Арсеній, вивів його перед зборами і спитав: «А це хто стоїть перед вами? Ви сказали, що Арсенія немає в живих, це його рука». І всі жахнулися. «От, мужі, та Арсен! – оголосив святитель Опанас Афанасій. - Ось і руки його, які зовсім не були відтяті! Покажіть і ви свого Арсенія, якщо такого маєте, і розкажіть, кому належить відсічена рука, яка засуджує вас самих, як тих, хто вчинив цей злочин». Але судді продовжували проводити суд, виснажуючи всі свої наклепи. І святитель Опанас Афанасій, не виносячи несправедливості, вголос засвідчив всьому собору: «Згасла правда, зневажена істина, загинуло правосуддя, зникло у суддів законне розслідування і обережний розгляд справ! Хіба законно, щоб охочий виправдатися утримувався у кайданах, а суд усієї справи був би доручений наклепникам і ворогам, і щоб самі застереження судили того, на кого обмовляють?» Імператором святителя було виправдано і послано на свою Олександрійську кафедру.

Коли помер Костянтин Великий і заволодів престолом його другий син Констанцій, то весь імператорський двір перейшов на бік аріан. Вони стали гнати християн православних, єпископів посилати, ставити на престоли безбожних людей, підступних, блудників, єретиків, які Ісуса Христа не визнавали за Бога. І довелося святителю Опанасу Афанасію втекти до Риму, де три роки перебував.

Потім Господь розсудив все судом Своїм: покарав Арія та єретиків, і безбожний цар загинув. Після нього два роки царював Юліан Відступник, за ним вступив Іовініан благочестивий, потім Валент, який, хоч і багато зла творив Церкві, але, злякавшись заколоту олександрійців, дозволив святителю Опанасу Афанасію повернутися і безбоязно керувати Олександрійською Церквою. І описується в житії святителя Афанасія, що останнім часом свого життя він жив у мирі та спокої, спочив про Господа 2 травня 373 р. у віці 76 років.

46 років святитель Опанас Афанасій був єпископом міста Олександрії і багато разів виганявся з кафедри і повертався назад, тому що аріани, які називають себе християнами, які вірують у Євангеліє, шукали, вигадували провину, щоб засудити і зрадити смерть святителя. А Господь, проголошуючи Євангеліє, не проповідував убивати ворогів своїх; ці ж лиходії вдало прийняли Хрещення, християнство і вірували без благочестя.