Святий Григорій Богослов (326-389 рр.) був сином Григорія (згодом єпископа Назіанського) і Нонни, жінки високих моральних правил.

Ще до народження сина вона обіцяла присвятити його Богу і вжила всіх старань, щоб схилити його волю на служіння Господу. Виховання, дане йому матір'ю, святитель Григорій вважав найважливішим. При визначних здібностях Святий Григорій здобув чудову освіту: він навчався в школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав твори Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився зі Святим Василієм Великим, з яким знайомий був дещо раніше і дружбу з яким вважав кориснішою за найвищу школу.

Святі друзі в Афінах мали одну кімнату, один спосіб життя; їм були знайомі лише дві дороги: одна вела до Божого храму, інша – в училище. У Афінах Святий Григорій познайомився з Юліаном на прізвисько «Відступник», який, ставши імператором, зрікся християнства і намагався відродити язичництво в Римській імперії (361–363 рр.) і залишив живе зображення цього злого і підступного ворога Церкви. У віці 26 років Святий Григорій прийняв Хрещення.

Після повернення батьківщину Святий Григорій довгий час ухилявся від заняття будь-якої громадської посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, писання натхненних слів і пісні та служіння старим батькам – були його заняттям.

Якийсь час він провів з другом своїм Василієм у його пустелі і цей час вважав найщасливішим у житті. Батько його, який був уже єпископом, потребуючи помічника, викликав його з Василієвої пустелі в Назіанз і висвятив пресвітера. Вже цей сан так налякав Григорія висотою і тяжкістю пов'язаних з ним обов'язків, що він пішов на самоту пустелі. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до отця і прийняв на себе священиче служіння, втішаючись, що він, служачи Богу, допомагає і похилому батькові в його турботах про паству.

Тим часом друг його, Василій Великий, уже досяг високого сану архієпископа. Бажаючи мати відданого та освіченого помічника в управлінні великою областю, Святий Василь запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але Святий Григорій ухилився від ухвалення цієї почесної та впливової посади. Через деякий час після цього відбулося посвячення Григорія на єпископа міста Сасима за таємною угодою архієпископа Василія з батьком Григорія. Бачачи в цьому волю Божу, він прийняв священне висвячення, але відмовився від прийняття самої посади і як співправитель (вікарій) продовжував служити своєму батькові і пастві назіанській.

У 374 році помер старий батько Григорія, а за ним – і мати його. Святий Григорій продовжував деякий час працю батька з управління Назіанзькою церквою, але сильно захворів. Одужавши, він пішов у відокремлену обитель, де у пості та молитві пробув близько трьох років.

Але великий світильник не міг сховатися в чернечій келії. Обраний православними єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, він прибув туди в епоху найсильнішого панування аріан, коли ними захопили всі храми в столиці. Святий Григорій зупинився у будинку своїх знайомих. Одну з кімнат перетворив у храм, назвавши її "Анастасією", що означає "воскресіння", з надією, що тут воскресне православ'я, і почав проповідувати. Аріани засипали його глумом і лайкою, кидали в нього камінням, підсилали до нього таємних убивць. Але народ дізнався свого істинного пастиря і став тіснитися до його кафедри, як залізо притягується до магніту (за словами св. Григорія). Сильним своїм словом, прикладом свого життя і душпастирською старанністю він перемагав ворогів Церкви. Люди величезно стікалися з усіх кінців послухати його натхненні проповіді. Слухачі хвилювалися біля його кафедри подібно до бурхливого моря, голосно висловлювали знаки схвалення оплесками і вигуками, а скорописці увічнювали його слова. Щодня тисячі людей з єресі поверталися до Православної Церкви.

Нарешті, вже після царювання православного імператора Феодосія (379–395 рр.) затяті аріани були вигнані з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македоній заперечував Божество Святого Духа), святий Григорій боровся проти неї та брав живу участь у засіданнях Другого Вселенського Собору. Здійснивши свій подвиг, він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощавай, кафедро, – це завидна та небезпечна висота!» Святий Григорій пішов у рідне селище Аріанз, поблизу Назіанза, і тут у суворих аскетичних подвигах провів останні роки свого життя.

Мощі святителя Григорія Богослова знаходяться у селі Неа Карвали у церкві Святого Григорія. Це місце розташоване неподалік міста Кавали в грецькій провінції Македонія.

За свої чудові богословські твори Святий Григорій отримав від Церкви почесне найменування Богослова і вселенського вчителя, а за здатність проникати думкою до найглибших таємниць віри і висловлювати незбагненні її істини з прозорою ясністю та суворою точністю Церква в одній з молитов називає його найвищим розумом. Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані (Святим Іваном Дамаскіним та іншими) для святкових піснеспівів. Нетлінні частки мощів Святого Григорія досі виточують чудові пахощі.

У Константинополі довго відбувалися суперечки про те, кому з трьох святителів слід віддавати перевагу. Одна частина людей звеличувала святителя Василія (пам'ять 1 січня), інша стояла за Григорія Богослова (пам'ять 25 січня), третя шанувала святителя Івана Золотоустого (пам'ять 13 листопада).

Від цього серед християн відбулися церковні розбрати: одні називали себе василіанами, інші – григоріанами, треті – іванітами.

З волі Божої в 1084 році митрополиту Євхаїтському Івану з'явилися три святителі і, оголосивши, що вони рівні перед Богом, наказали припинити суперечки та встановити спільний день святкування їхньої пам'яті.