Святитель Петро, митрополит Київський, народився на Волині від благочестивих батьків Феодора та Євпраксії.

Ще до народження сина у сонному видінні Господь відкрив Євпраксії благодатну обраність її сина. У 12 років юний Петро вступив до монастиря. На той час він успішно вивчив книжкові науки і з особливою ревністю став виконувати монастирські послухи.

Багато часу приділяв майбутній святитель уважному вивченню Святого Письма і навчився іконописання. Ікони, написані ченцем Петром, роздавались братії і християнам, які відвідували монастир. За доброчесне подвижницьке життя ігумен обителі висвятив ченця Петра в сан ієромонаха.

Після багаторічних подвигів у монастирі ієромонах Петро, випросивши благословення ігумена, залишив обитель у пошуках відокремленого місця. На річці Раті він поставив келію і став подвизатися в безмовності. Згодом дома подвигів утворився монастир, названий Новодворським. Для іноків, що приходили, був побудований храм в Ім'я Спаса. Вибраний ігуменом, святий Петро лагідно наставляв духовних дітей, ніколи не гнівався на ченців, що провинилися, словом і прикладом повчав братію. Про доброчесного ігумена-подвижника стало відомо далеко за межами обителі. Нерідко до монастиря приходив Галицький князь Юрій Львович, щоб почути духовні настанови святого подвижника.

Одного разу обитель відвідав Володимирський митрополит Максим, який обходив землю Київської держави зі словом повчання та навчання. Приймаючи святительське благословення, ігумен Петро приніс у дар написаний ним образ Успіння Пресвятої Богородиці, перед яким святитель Максим до кінця свого життя молився за спасіння довіреної йому Богом митрополії.

Коли митрополит Максим помер, Київська кафедра якийсь час залишалася незайнятою. Великий князь Володимирський, а ним був у цей час святий Михайло Тверський (пам'ять 22 листопада), направив до патріарха Константинопольського свого сподвижника та однодумця ігумена Геронтія з проханням поставити його на Київську митрополію.

За порадою Галицького князя Юрія ігумен Петро також вирушив до Константинопольського патріарха для прийняття святительської кафедри. Бог обрав для нагоди Української Церкви святого Петра. Геронтію, що плив Чорним морем, вночі під час бурі з'явилася Божа Матір і сказала: "Дарма трудишся, сан святительський не дістанеться тобі. Той, хто написав Мене, Ратський ігумен Петро, буде зведений на престол Київської митрополії". Слова Божої Матері точно виконалися: патріарх Константинопольський Афанасій (1289–1293) із собором звів на Київську митрополію святителя Петра, передавши йому святительські вбрання, жезл та ікону, привезені Геронтієм. Після повернення в Україну в 1308 році митрополит Петро протягом року перебував у Києві, а потім переїхав до Володимира.

Багато труднощів зазнав першосвятитель у перші роки управління Київською митрополією. Україна, що страждала під татарським ярмом, не було твердого порядку, і святителю Петру доводилося часто міняти місця свого перебування. У цей період особливо важливими були праці та турботи святителя про утвердження в державі істинної віри та моральності. Під час постійних об'їздів єпархій він невпинно повчав народ і духовенство про суворе збереження християнського благочестя. Ворогуючих князів він закликав до миролюбності та єдності.

В 1312 році святитель здійснив поїздку в Орду, де отримав від хана Узбека грамоту, що охороняла права українського духовенства.

21 грудня 1326 року святитель Петро відійшов до Бога.