Святий благовірний Давид IV Відновитель (Будівельник), цар Іверії та Абхазії (1089–1125; за іншими джерелами 1084–1125) – видатний державний, культурний та церковний діяч Грузії. Був вихований своїм духовником – преподобним Арсенієм Ікалтойським, відомим богословом та вченим-енциклопедистом († 1127; пам'ять 6 лютого).

Найменування «Відновитель» дав святому цареві Давиду грузинський народ за його велику працю з відновлення Грузії та зміцнення Грузинської Православної Церкви.

Грузія, безжально спустошена турками, що страждала від міжусобиць, під скіпетром Давида Відновлювача об'єдналася у сильну централізовану державу. Грузинська Церква, у процвітанні якої цар бачив запоруку непорушності та єдності держави, була предметом його особливої опіки.

Святий Давид вирізнявся глибоким благочестям, свято шанував церковні канони і своєю владою охороняв їх та утверджував. З ініціативи святого Давида Відновителя у 1103 році було скликано Церковний Собор у Руїсі, постанови якого сприяли зміцненню канонічного життя Церкви та утвердженню церковного благочиння.

Людина високоосвічена, святий Давид заохочував розвиток наук. Він заснував Гелатську та Ікалтойську академії. У часі царювання святого Давида Відновника в Грузії було споруджено десятки храмів і монастирів, створювалися нові та розширювалися старі міста. Багато турбот приділяв благовірний цар добробуту та процвітанню грузинських обителів у Палестині та Синаї, Антіохії та на Святій Горі Афон. Коли святий Давид вирішив спорудити храм в ім'я великомученика Георгія, за допомогою якого він постійно вдавався у своїх визвольних битвах, то святий Георгій явився йому у видінні і вказав місце спорудження храму.

Розуміючи миротворчість як здійснення заповіді Господньої (Мф.5:9), цар Давид примирив кипчацького хана Атрака з осетинами і оселив мир у Дар'яльській ущелині.

У 1123 році, незадовго до смерті, благовірний цар звільнив Вірменію від турецького засилля. Він наказав знову освятити храми, перетворені турками на мечеті. За переказами, коли цар підійшов в одному з храмів до труни своєї бабки, дружини Вірменського царя Гагіка I, і сказав: "Радій, царице! Бог визволив храм твій від агарян", раптово почувся голос: "Богу подяку". Турбота царя Давида про возз'єднання з Вірменською Церквою висловилася у скликанні Церковного Собору у місті Ані, у якому частина вірменських єпископів-монофізитів схилилася до прийняття православ'я (проте загалом Собор не привів до бажаних результатів). Патріотичні подвиги святого Давида не заважали йому чинити духовний подвиг. З юних років святий мав основу премудрості – страх Божий (Приповістей 1:7), що спонукав його до добрих діл і намірів. Улюбленим заняттям святого Давида було читання Святого Письма. Про його високу духовність свідчить складений ним "Покаяний канон", що складається з дев'яти скорботних та зворушливих пісень.

Відчувши наближення смерті, святий цар Давид склав духовний заповіт, в якому, передаючи керування країною своєму синові Дмитрові, писав: "Нині Промислом Правосудного Бога відгукуюся я, а на царство спадкове закликається він... Все зробив я силою Чесного Животворного Древа і йому вручаю це знамення, що мене ощасливило. Причастившись Святих Таїн, "з славослів'ям на устах він віддав свою душу Господу, на 53-му році життя, у суботу 24 січня 1125 року".

Цар був похований у Гелатському монастирі, при вході до брамної церкви. Через деякий час мощі його, уславлені знаменами Божої милості, були перенесені під престол соборного храму. Наприкінці XIII століття святий цар Давид IV Відновитель був уславлений, тоді ж йому було складено службу.