Преподобний Єфрем Сірин[1], вчитель покаяння, народився на початку IV століття (рік його народження точно невідомий) у місті Нізібії (Месопотамії) у християнській родині бідних землеробів.

Батьки виховали сина у благочесті. Але, вирізняючись з дитинства запальним, дратівливим характером, він у юності часто сварився, робив необдумані вчинки, навіть сумнівався в Божому Промислі, доки не отримав від Господа напоумлення, що направило його на шлях покаяння і спасіння. Якось його несправедливо звинуватили в крадіжці овець і посадили до в'язниці. У ній він почув уві сні голос, що закликав його до покаяння та виправлення життя. Він був виправданий та звільнений.

У Єфремі прокинулося глибоке покаяння. Юнак пішов у навколишні гори і став пустельником. Такий рід християнського подвижництва був запроваджений у Нізібії учнем преподобного Антонія Великого єгипетським пустельником Євгеном.

Серед пустельників особливо виділявся знаменитий аскет, проповідник християнства та викривач аріан єпископ Низібійської Церкви святий Яків (пам'ять 13 січня). Преподобний Єфрем став одним із його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем набув християнської лагідності, смиренності, покірності Промислу Божого, що дає силу покірно переносити різні спокуси. Святитель Яків знав високі достоїнства свого учня і використав їх на благо Церкви – доручав йому читати проповіді, навчати дітей у училищі, взяв його із собою на І Вселенський Собор у Нікеї (325 р.). Преподобний Єфрем 14 років був у послуху у святителя Якова до його смерті.

Після взяття Нізібії персами у 363 році преподобний Єфрем залишив пустелю та оселився в монастирі поблизу міста Едеси. Тут він побачив багато великих подвижників, які проводили життя в молитвах та псалмоспівах. Печери були їхнім єдиним притулком, харчувалися вони одними рослинами. Особливо він зблизився з подвижником Юліаном (пам'ять 18 жовтня), який був із ним одного покаяного духу. Преподобний Єфрем поєднував з подвижницькими працями невпинне вивчення Слова Божого, почерпаючи в ньому для своєї душі розчулення та мудрість. Господь дав йому дар учительства, до нього почали приходити люди, які чекали почути його настанови, які особливо діяли на душі тому, що він починав їх з викриття себе. Преподобний і усно, і письмово навчав усіх покаянню, вірі та благочестю, викривав аріанську брехню, яка тоді хвилювала християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді преподобного, наверталися до християнства.

Чимало попрацював він і в тлумаченні Святого Письма – поясненні П'ятикнижжя Мойсея. Ним написано багато молитов і піснеспівів, які збагатили церковне Богослужіння. Відомі молитви до Пресвятої Трійці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для своєї Церкви піснеспіви на дні дванадесятих Господніх свят (Різдво Христове, Хрещення), Воскресіння, похоронні піснеспіви. Його покаяна молитва "Господи і Владико живота мого..." читається великим постом і закликає християн до духовного оновлення. Церква з давніх-давен високо цінувала праці преподобного Єфрема: його творіння читалися в деяких церквах на зборах вірних після Святого Письма. І тепер за Статутом Церкви деякі його повчання належить читати в дні посту. Між пророками святий Давид, переважно, псалмоспівець; між святими отцями Церкви преподобний Єфрем Сирін – переважно молитовник. Духовна дослідність зробила його наставником ченців та помічником єдесських пастирів. Преподобний Єфрем писав по-сирійськи, але його твори дуже рано були перекладені грецькою та вірменською мовами, а з грецької – латинською та слов'янською.

У численних творах преподобного зустрічаються цілісні картини життя сирійських подвижників, чільне місце у якій посідала молитва і потім працю загальну братню користь, послуху. Погляди сенс життя в усіх сирійських аскетів були однакові. Кінцевою метою своїх подвигів ченці вважали Богоспілкування та вселення Божественної благодаті в душу подвижника, справжнє життя було для них часом плачу, посту та праць.

"Якщо Син Божий у тобі, то і царство Його в тобі. Ось Царство Боже - всередині тебе, грішник. Увійди в самого себе, шукай старанніше і без праці знайдеш його. Поза тебе – смерть, і двері до неї – гріх. Увійди в себе, перебувай у серці своєму, бо там Бог! Невпинний духовний тверезість, розвиток блага в душі людини дає йому можливість сприйняти працю як блаженство, і самопримус як святість. Винагорода починається в земному житті людини, готується ступенем її духовного вдосконалення. Хто на землі виростив собі крила, каже преподобний Єфрем, той там здіймається в гору; хто тут очистить свій розум, той побачить там славу Божу; якою мірою кожен полюбить Бога – тією мірою насититься любов'ю Його. Людина, яка очистила себе і здобула благодать Духа Святого ще тут, на землі, передчуває Царство Небесне. Здобути життя вічне, за вченням преподобного Єфрема, не означає перейти з однієї області буття в іншу, а значить знайти "небесний" духовний стан. Вічне життя не дарується людині односторонньою волею Божою, але, як зерно, поступово виростає в ньому через подвиг, труди і боріння.

Запорука обожнювання в нас – Хрещення Христове, головний двигун життя християнського – покаяння. Преподобний Єфрем Сирін був великим учителем покаяння. Прощення гріхів у таїнстві Покаяння, на його вчення, це зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне знищення їх. Сльози покаяння змивають та спалюють гріх. І ще вони живуть, перетворюють гріховне єство, дають силу "ходити шляхом заповідей Господніх", зміцнюючись надією на Бога. У вогненній купелі Покаяння, писав преподобний, "сам себе переплавляєш ти, грішник, сам себе воскресаєш із мертвих".

Преподобний Єфрем, за своєю смиренністю вважаючи себе нижчим і найгіршим, наприкінці свого життя вирушив до Єгипту, щоб побачити подвиги великих пустельників. Він був прийнятий там як бажаний гість і сам отримав велику втіху від спілкування з ними. На зворотному шляху він відвідав у Кесарії Каппадокійській святителя Василія Великого (пам'ять 1 січня), який побажав висвятити його в пресвітери, але преподобний вважав себе негідним ієрейства і на настійну вимогу святителя прийняв лише сан диякона, в якому перебував до смерті. Згодом святитель Василь Великий запрошував преподобного Єфрема на кафедру єпископа, але святий удав з себе юродивого, щоб відхилити від себе цю честь, вважаючи себе негідним її покори.

Повернувшись у свою Єдеську пустиню, преподобний Єфрем хотів кінець життя провести на самоті. Але Промисл Божий знову викликав його на служіння ближнім. Жителі Єдеси страждали від лютого голоду. Сильним словом преподобний спонукав багатих надавати допомогу незаможним. На приношення віруючих він збудував богадільню для жебраків та хворих. Потім преподобний пішов у печеру під Едесою, де й залишився до кінця свого життя.